Планка развития - Жёлтая Ветка

Я только что от туда, с темной стороны солнца

Я видел чудо, а он надо мной еще смеется

Гондон, да много ли ты знаешь?

Вон какие крылья, так что ты не летаешь?

Отрастил для понта?

И на хуй нужно?

Ты же все равно сидишь, в уютной теплой луже

Построил замок из своих же испражнений

Сам в нем и живешь в дали от страхов и сомнений

Смотришь из окна на все людские страсти

Оставаясь в стороне, думая что это счастье,

Но куда твой корабль плывет?

Назад или вперед?

В облаках парит?

Или на месте стоит?

Ты сам не знаешь и не особо-то страдаешь

Ты ничего не хочешь, ни о чем не мечтаешь

Ни во что не веришь и верить не желаешь

Ты счастлив?

По крайней мере ты так считаешь,

А где оно, то счастье?

ТЫ пальцем покажи

Хоть куда-нибудь, где нет ненависти и лжи

Кругом одна грязь, частью которой ты являешься

И выпутаться из нее ты даже не пытаешься

Слоняешься по свету в ящике без окон

Свето-звуко-страхонепроницаемый кокон

Память о прошлом — черно-белые фантики

День веселья, год похмелья, ни какой романтики

Боишься умереть, не зная для чего живешь

Бесцельно-безыдейное существование влечешь

Живешь в этом мире без прописки, регистрации

Спроси, есть ли выход из этой ситуации

Наркотики?

Нет, они точно не помогут

Они лишь глубже в океан дерьма загнать могут

Там ты точно потонешь, не отличив врага от друга

Бросившего якорь вместо спасательного круга

Планка твоего развития застыла резко на шестнадцати

Ты девять из десяти, то есть полное убожество

Ничтожество, на что твои мысли похожи стали

После того как себя продали

Ты естественна в обществе, где тебя соткали

С новой силой живешь и делаешь себя невинной

Продаешь себя такой, любой ценой

Лишь бы больше дали и увезли бы в дали

Чтобы все видали, что у крали есть деньги

Которые украли и праздно ей отдали

Тебе играют на рояле, там где честь теряли

Хорошо, подали виски, даже место указали,

Но тебя купили, пальцем поманили

Отпустили по сходке, после стопки опустили,

А в это время, простой ум строит

Свой карточный дом

Последний считает себя первым

Застрявшим в горле комом

Не видит солнце отброшенной собою тени

Холод смерти рядом с созданием любви

Оборви жизни нить растянутую бедностью

Планкой развития подхлестни потребности

Стара, и все же не стареет истина

Везде как при ходьбе, ответ один

Я верен скромной правде

Теперь два слова только о моей судьбе

Сын творчества я и мотовства поэт

Послушав тишину, скажи мгновению — прощай!

Жизнь без затрат уходит в даль

Дай мне брать брат, способ без затрат

Думать так, чтобы ничего не потерять

Так надо знать свое дыхание, выше лезу

Покуда горячо, кую железо

Я тільки що від туди, з темного боку сонця

Я бачив диво, а він наді мною ще сміється

Гондон, так, чи багато ти знаєш?

Он які крила, то що ти не літаєш?

Відростив для понту?

І на хуй потрібно?

Ти ж все одно сидиш, в затишній теплій калюжі

Побудував замок із своїх ж випорожнень

Сам у ньому і живеш у далі від страхів та сумнівів

Дивишся з вікна на всі людські пристрасті

Залишаючись у боці, думаючи що це щастя,

Але куди твій корабель пливе?

Назад чи вперед?

В хмарах ширяє?

Чи на місці стоїть?

Ти сам не знаєш і не особливо страждаєш

Ти нічого не хочеш, ні про що не мрієш

Ніщо не віриш і вірити не бажаєш

Ти щасливий?

Принаймні ти так вважаєш,

А де воно, то щастя?

ТИ пальцем покажи

Хоч кудись, де немає ненависті та брехні

Навколо один бруд, частиною якого ти є

І виплутатися з ніше ти навіть не намагаєшся

Слоняєшся по світлу в ящику без вікон

Світло-звуко-страхонепроникний кокон

Пам'ять про минулого — чорно-білі фантики

День веселощів, рік похмілля, жодної романтики

Боїшся померти, не знаючи для чого живеш

Безцільно-безідейне існування тягнеш

Живеш у цьому світі без прописки, реєстрації

Запитай, чи є вихід із цієї ситуації

Наркотики?

Ні, вони точно не допоможуть

Вони лише глибше в океан лайна загнати можуть

Там ти точно потонеш, не відрізнивши ворога від друга

Який кинув замість рятувального кола

Планка твого розвитку застигла різко на шістнадцяти

Ти дев'ять із десяти, тобто повне убожество

Ніщо, на що твої думки схожі стали

Після того, як себе продали

Ти природна в суспільстві, де тебе зіткали

З новою силою живеш і робиш себе невинною

Продаєш себе такою, за всяку ціну

Лише би більше дали і повезли би в дали

Щоб усі бачили, що в кралі є гроші

Які вкрали і свято їй віддали

Тобі грають на роялі, там де честь втрачали

Добре, подали віскі, навіть місце вказали,

Але тебе купили, пальцем поманили

Відпустили по сході, після стопки опустили,

А в цей час, простий розум будує

Свій картковий будинок

Останній вважає себе першим

Комом, що застряг у горлі

Не бачить сонце відкинутої собою тіні

Холод смерті поруч із створенням кохання

Обірві життя нитку розтягнуту бідністю

Планкою розвитку підхльосні потреби

Стара, і все не старіє істина

Скрізь як при ходьбі, відповідь одна

Я вірний скромній правді

Тепер два слова тільки про мою долю

Син творчості я і митності поет

Послухавши тишу, скажи миті — прощай!

Життя без витрат іде в даль

Дай мені брати брат, спосіб без витрат

Думати так, щоб нічого не втратити

Так треба знати своє дихання, вище лезу

Поки гаряче, яку залізо