Карина - Женя Белоусов

Я уже не нужен, снег всему просвет,

Небосвод разрушен

Веры свет померк, дружбы нашей нет,

Мир тосклив и скушен.

Призрак одиночества влечет меня к себе,

В хрустальной тишине,

Улыбаясь мне

Что ж, опять во дворце его мне суждено бывать,

Краски растирать,

На холсте писать

Карину, Карину, Карину надежд паутину,

Карину, Карину, Карину души паутину.

Кисть послушно пишет нежный лик

С серыми глазами

Алый цвет на губах, как крик,

в сердце лед мечтаний

Мерцаньем теплых красок ожил светлый образ вновь,

Прежняя любовь,

Забытая тобой.

Поставлю ближе к свету старый мой мольберт,

В последний раз

Взгляну на милой мне портрет.

Карину, Карину, Карину надежд паутину,

Карину, Карину, Карину души паутину.

Я вже не потрібен, сніг всьому просвіт,

Небосхил зруйнований

Віри світло померк, дружби нашої немає,

Світ тужливий і скушений.

Примара самотності тягне мене до себе,

В кришталевій тиші,

Усміхаючись мені

Що ж, знову в палаці його мені судилося бувати,

Фарби розтирати,

На полотні писати

Каріну, Каріну, Каріну надій павутину,

Каріна, Каріна, Карина душі павутиння.

Пензлик слухняно пише ніжний лик

З сірими очима

Червоний колір на губах, як крик,

в серці лід мрій

Мерехтінням теплих фарб ожив світлий образ знову,

Колишнє кохання,

Забута тобою.

Поставлю ближче до світу старий мій мольберт,

В останній раз

Погляну на милий мені портрет.

Каріну, Каріну, Каріну надій павутину,

Каріна, Каріна, Карина душі павутиння.