Выдыхаю дым - Жак Энтони

Я снова выдыхаю дым и ловлю,

Жаль остаться молодым не могу,

На поводу у своих дум,

Больше не хочу быть тут, потому и бегу.

Не пожелаю врагу так ошибаться,

В себе так ошибаться,

Почему я сошёл именно тут?

Ведь впереди было еще так много станций.

Молод и глуп…

Я еще так молод и глуп,

Но меня уже не прет этот блуд.

Тебе скажут, что я в чем-то не открыт — они врут.

У меня нет ни друзей ни подруг,

Я в принципе один — и это замкнутый круг.

Жал сотни рук, думал: «А вдруг, кто-нибудь из этих,

Сможет кардинально повлиять на мою судьбу».

Это вечный балаган,

Шум и гам тут, музыканты,

Либо без денег, либо без таланта,

Либо на телик, либо да куда там.

Никто не видит мою душу лучше,

Чем тот, кто тот меня слушал,

Я не хочу врать ни себе, ни вам,

И потому пишу о том, о чем бы писал.

Если бы у меня была тетрадь, типа дневник,

Там все было бы красиво и в картинках,

Даже если было больно — писал бы,

Именно таким и свой мир показал вам.

Почему я слышу эти голоса?

Паранойя.

Видно, я сошел с ума,

Неужели все так плохо?

Неужели пора выть волком?

Мне не нужен рэп, мне нужен рев толп,

Я простужен вновь — дым под потолок,

Дверь на замок, пара дорог,

Порой лучше, чем целый мир на ладони — ухожу в ночь.

Я не знаю, какова цена успеха,

Мой максимализм еще не пройденный этап,

Говорят: «все мои идеи упираются в монеты»,

Может я дурак, но самый умный дурак тут!

Я не боюсь глупых слов, они скажут:

«Этот рэп ни о чем», но я вижу так все,

Я не могу писать абстрактно,

То ли нет фантазии то ли таланта.

И снова паранойя!

Я с командой на районе!

То ли что-то мутим, то ли тупо кроет,

И в эти моменты не бывает больно.

Но как же надоело не собой быть,

Вечно не доволен и опять дым,

Дым и туман, снова дым и туман,

Прячу свои страхи в этих красных глазах.

Так хорошо, когда нет мыслей,

О том благополучии, что в числах,

Нал — это грязь, дурь — это дрянь,

Как же остаться в этом мире чистым?

Как остаться собой?

Как найти свой покой?

Как убить в себе то, что мешает жить хорошо,

Жить хорошо?

Я знову видихаю дим і ловлю,

Жаль залишитися молодим не можу,

На поводу у своїх дум,

Більше не хочу бути тут, тому й біжу.

Не побажаю ворогові так помилятися,

В собі так помилятися,

Чому я зійшов саме тут?

Адже попереду було ще багато станцій.

Молодий і дурний.

Я ще такий молодий і дурний,

Але мене вже не пре цей блуд.

Тобі скажуть, що я в чомусь не відкритий — вони брешуть.

У мене немає ні друзів, ні подруг,

Я, в принципі, один — і це замкнене коло.

Тиснув сотні рук, думав: «А раптом, хтось із цих,

Чи зможе кардинально вплинути на мою долю».

Це вічний балаган,

Шум і гам тут, музиканти,

Або без грошей, або без таланту,

Або на тілик, або куди там.

Ніхто не бачить мою душу краще,

Чим той, хто той мене слухав,

Я не хочу брехати ні собі, ні вам,

І тому пишу про те, про що писав би.

Якби у мене був зошит, типу щоденник,

Там все було б гарно і в картинках,

Навіть як було боляче — писав би,

Саме таким і власний світ показав вам.

Чому я чую ці голоси?

Параноя.

Видно, я збожеволів,

Невже все так погано?

Невже пора вити вовком?

Мені не потрібен реп, мені потрібен рев натовпів,

Я застуджений знову - дим під стелю,

Двері на замок, пара доріг,

Деколи краще, ніж цілий світ на долоні — йду в ніч.

Я не знаю, яка ціна успіху,

Мій максималізм ще не пройдений етап,

Кажуть: «всі мої ідеї впираються в монети»,

Може я дурень, але найрозумніший дурень тут!

Я не боюся дурних слів, вони скажуть:

"Цей реп ні про що", але я бачу так все,

Я не можу писати абстрактно,

Чи немає фантазії, чи таланту.

І знову параноя!

Я із командою на районі!

Чи щось каламутимо, чи тупо криє,

І в ці моменти не буває боляче.

Але як же набридло не бути,

Вічно незадоволений і знову дим,

Дим та туман, знову дим та туман,

Ховаю свої страхи у цих червоних очах.

Так добре, коли немає думок,

Про той добробут, що в числах,

Нал - це бруд, дур - це погань,

Як же залишитися у цьому світі чистим?

Як залишитись собою?

Як знайти свій спокій?

Як убити в собі те, що заважає жити добре,

Жити добре?