Vanzetti's Letter #1 and #2 - Woody Guthrie

The year, it is 1927, an' the day is the third day of May;

Town is the city called Boston, an' our address this dark Dedham jail

To your honor, the Governor Fuller, to the council of Massachussetts state

We, Bartolomo (sic) Vanzetti, an' Nicola Sacco, do say:

Confined to our jail here at Dedham an' under the sentence of death

We pray you do exercise your powers an' look at the facts of our case

We do not ask you for a pardon, for a pardon would admit of our guilt;

Since we are both innocent workers, we have no guilt to admit

We are both born by parents in Italy, can’t speak English too well;

Our friends of labor are writin' these words, back of the barsin our cell

Our friends say if we speak too plain, sir, we may turn your feelings away

Widen these canyons between us, but we risk our life to talk plain

We think, sir, that each human bein' is in close touch with all of man’s kind

We think, sir, that each human bein' knows right from the wrong in his mind

We talk to you here as a man, sir, even knowing our opinions divide;

We didn’t kill the guards at South Braintree, nor dream of such a terrible crime

We call your eye to this fact, sir, we work with our hand and our brain;

These robberies an' killings, were done, sir, by professional bandit men

Sacco has been a good cutter, Mrs. Sacco their money has saved;

I, Vanzetti, l could have saved money, but I gave it as fast as received

L’m a dreamer, a speaker, an' a writer;

I fight on the working folks' side

Sacco is Boston’s fastest shoe trimmer, and he talks to the husbands and wives

We hunted your land, and we found it, hoped we’d find freedom of mind

Built up your land, this Land of the Free, an' this is what we come to find

If we was those killers, good Governor, we’d not be so dumb and so blind

To pass out our handbills and make workers' speeches, out here by the scene of

the crime

Those fifteen thousands of dollars the lawyers and judge said we took

Do we, sir, dress up like two gentlemen with that much in our pocketbook?

Our names are on the long list of radicals of the Federal Government, sir

They said that we needed watching as we peddled our literature

Judge Thayer’s mind’s made up, sir, when we walked into the court;

Well, he called us anarchistic bastards, said lots of other things worse

They brought people down there to Brockton to look through the bars of our cell

Made us act out the motions of the killers, and still not so many could tell

Before the trial ever started, the jury foreman did say

An' he cussed us an' said, «Damn they, well, they’d ought to hang anyway.»

Our fatal mistake was carryin' our guns, about which we had to tell lies

To keep the police from raiding the homes of workers believing like us

A labor paper, or a picture, a letter from a radical friend

An old cheap gun like you keep around home, would torture good women and men

We all feared deporting and whipping, torments to make us confess

The place where the workers are meeting, the house, your name, and address

Well.

the officers said we feared something which they called a consciousness

of guilt

We was afraid of wreckin' more homes, and seein' more workers' blood spilt

Well, the very first question they asked us was not about killing the clerks

But things about our labor movement, and how our trade union works

Oh, how could our jury see clearly, when the lawyers, and judges, and cops

Called us low type Italians, said we looked just like regular wops

Draft dodgers, gun packers, anarchists, these vulgar sounding names

Blew dust in the eyes of jurors, the crowd in the courtroom the same

We do not believe, sir, that torture, beatings, and killings and pains

Will lift man’s eyes to a highest of view an' break his bilbos and chains

We believe that you must struggle for freedom before your freedom you’ll gain

Freedom from fear, sir, and greed, sir, and your freedom to think higher things

This fight, sir, is not a new battle, we did not make it last night

'Twas fought by Godwin, Shelly, Pisacane, Tolstoy and Christ;

It’s bigger than the atoms an' the sands of the desert, planets that roll in

the sky;

Till workers get rid of their robbers, well, it’s worse, sir, to live than to

die

Your Excellency, we’re not askin' pardon but askin' to be set free

With liberty, and pride, sir, and honor, and a pardon we will not receive

A pardon you given to criminals who’ve broken the laws of the land;

We don’t ask you for pardon, sir, because we are innocent men

Well, if you shake your head «no», dear Governor, of course, our doom it is

sealed

We hold up our heads like two sons of men, seven years in these cells of steel

We walk down this corridor to death, sir, like workers have walked it before

But we’ll work in our working class struggle if we live a thousand lives more

Рік — 1927, день — третій день травня;

Місто — це місто, яке називається Бостон, і наша адреса цієї темної в’язниці Дедхема

До вашої честі, губернатора Фуллера, до ради штату Массачусетс

Ми, Бартоломо (sic) Ванцетті, та Нікола Сакко, скажемо:

Ув’язнений в нашій в’язниці тут, Дедхем-ан’, за смертним вироком

Ми молимося, ви використаєте свої повноваження та подивіться на факти нашої справи

Ми не просимо у вас прощення, оскільки помилування визнавало б нашу провину;

Оскільки ми обидва невинні працівники, ми не маємо права визнавати

Ми обидва народжені батьками в Італії, не дуже добре розмовляємо англійською;

Наші друзі праці пишуть ці слова на задній частині бару в нашій камері

Наші друзі кажуть, що якщо ми говоримо занадто просто, сер, ми можемо відвернути ваші почуття

Розширюйте ці каньйони між нами, але ми ризикуємо своїм життям, щоб просто говорити

Ми думаємо, сер, що кожна людина в тісному зв’язку з усіма людьми

Ми думаємо, сер, що кожна людина в своєму розумі розрізняє добре від поганого

Ми розмовляємо з вами як людини, сер, навіть знаючи, що наші думки розходяться;

Ми не вбивали охоронців у Саут-Брейнтрі і не мріяли про такий жахливий злочин

Ми привертаємо увагу на цей факт, сер, ми працюємо нашими руками та мозком;

Ці пограбування та вбивства були здійснені, сер, професійними бандитами

Сакко був гарним різцем, місіс Сакко заощадила їхні гроші;

Я, Ванцетті, я міг би заощадити гроші, але дав їх так само швидко, як і отримав

Я мрійник, спікер, письменник;

Я воюю на боці працюючих

Сакко                       розмовляє  з чоловіками та дружинами для стрижки взуття в Бостоні.

Ми полювали на твою землю, ми знайшли її, сподівалися, що знайдемо свободу розуму

Побудував свою землю, цю Землю вільних, і це що ми знайдемо

Якби ми були тими вбивцями, добрий губернаторе, ми б не були такими дурними й такими сліпими

Щоб роздавати наші рекламні листи та виступати з промовою робітників, тут, біля сцени

злочин

Ті п’ятнадцять тисяч доларів, як сказали адвокати та суддя, ми забрали

Чи ми, сер, одягаємося, як два джентльмени з такою кількістю в кишені?

Наші імена є в довгому списку радикалів Федерального уряду, сер

Вони сказали, що нам потрібно спостерігати, як ми роздаємо нашу літературу

Суддя Теєр вирішив, сер, коли ми зайшли до суду;

Ну, він називав нас анархістськими виродками, сказав багато інших речей гірше

Вони привезли людей туди в Броктон подивитися крізь ґрати нашої камери

Змусило нас розігрувати рухи вбивць, і досі не так багато могли сказати

Ще до початку судового розгляду справді сказав старшина присяжних

І він облаяв нас і сказав: «Чорт їх, ну, вони все одно мали б повісити».

Наша фатальна помилка полягала в тому, що ми несли зброю, про що ми змушені були брехати

Щоб утримати поліцію від рейдів у будинки віруючих робітників, як ми

Трудовий лист, або картинка, лист від радикального друга

Стара дешева зброя, яку ви тримаєте вдома, мучила б хороших жінок і чоловіків

Ми всі боялися депортації та шмагання, мук, щоб змусити нас сповідатися

Місце, де збираються працівники, будинок, ваше ім'я та адреса

Добре.

офіцери сказали, що ми боїмося чогось, що вони називають свідомістю

провину

Ми боялися зруйнувати більше будинків і побачити, що більше проллється кров робітників

Ну, перше запитання, яке вони нам поставили, стосувалося не вбивства клерків

Але про наш робітничий рух і про те, як працює наша профспілка

Ой, як нашим присяжним було ясно, коли адвокати, і судді, і копи

Покликали нас італійцями низького типу, сказали, що ми виглядаємо як звичайні вопи

Ухильники тягнець, пакувальники зброї, анархісти — ці вульгарно звучать імена

Пулили пил в очі присяжним, натовп у залі суду те саме

Ми не віримо, сер, у такі катування, побиття, вбивства та страждання

Підніме очі людини на найвищий вид і розірве його щипці й ланцюги

Ми віримо, що ви повинні боротися за свободу, перш ніж її здобудете

Свобода від страху, сер, жадібності, сер, і ваша свобода думати про вищі речі

Цей бій, сер, не новий бій, ми не встигли вчора ввечері

«З ним воювали Ґодвін, Шеллі, Пісакан, Толстой і Христос;

Він більший за атоми й піски пустелі, планети, які котяться

небо;

Поки робітники не позбавляться своїх розбійників, ну, гірше, пане, жити, ніж

померти

Ваша Високоповажність, ми не просимо вибачення, а просимо звільнити нас

Зі свободою і гордістю, пане, і честю, і прощення, яке ми не отримаємо

Пробачення, яке ви дали злочинцям, які порушили закони країни;

Ми не просимо у вас вибачення, сер, бо ми невинні люди

Ну, якщо ви похитаєте головою «ні», шановний губернаторе, звісно, ​​наша загибель

опечатаний

Ми піднімаємо наші голови, як два сини людських, сім років у ціх сталевих камерах

Ми йдемо цим коридором до смерті, сер, як робітники ходили це раніше

Але ми працюватимемо в нашій боротьбі робітничого класу, якщо проживемо ще на тисячу життів