May I Call You Beatrice - Wild Strawberries

Just a little thought in the head of the one

With the sunburnt cheeks and the eyes to the ground

Making earwaxed tongue-tied gutter sounds

Thinking of the lost rib, dialing the indelible

Thinking the unthinkable-no one’s home

And the eyes say I don’t believe we’ve met

I don’t believe you’ve had the privilege

I don’t believe we’ve met

When the wind blows cold

And the eyes of the child grow old

When the erratic conga rises and falls

Above the faithful metronome

You can take me back to the gravestone

See her strain from the weight of the globe

Spinning around his assumptions-barefoot and tight-lipped

He in his favourite chair blowing his world around

First she’s Beatrice, then she’s a pumpkin

Then she’s a faded leaf in a book on his pantry shelf

The head sees the hand play with the ring in the pocket

And the head knows the hand knows the ring is as round

As the tear-soaked shoulder in a room in another town

The ring is getting heavy and so is the crown

Which she drags to the chair feebly to keep the swelling down

When the bird in the bush is worth two in the hand

And the empty cage holds the empty man

The bird keeps flying from the Orgoglian rising

And the phone keeps ringing and the phone keeps ringing

And the ring keeps slipping and the phone

And the phone keeps on ringing

And he’s thinking about the one who got away

Просто маленька думка в голові одного

Із засмаглими щоками й очима до землі

Видає звуки, пов’язані з вушною сіркою

Думаючи про втрачене ребро, набираючи незмивне

Думаючи про немислиме — нікого вдома

А очі говорять, що я не вірю, що ми зустрілися

Я не вірю, що ви мали привілей

Я не вірю, що ми зустрілися

Коли дме холодний вітер

І очі дитини старіють

Коли непостійна конга піднімається і опускається

Над вірним метрономом

Ви можете повернути мене до могильної плити

Подивіться, як вона напружується від ваги земної кулі

Крутиться навколо своїх припущень — босоніж і небагатослівний

Він у своєму улюбленому кріслі, роздуваючи свій світ

Спочатку вона Беатріс, потім вона гарбуз

Потім вона — зів’ялий листок у книзі на полиці його комори

Голова бачить, як рука грає з кільцем у кишені

І голова знає, а рука знає, що перстень як круглий

Як заплакане плече в кімнаті в іншому місті

Каблучка стає важкою, як і корона

Який вона слабко тягне до крісла, щоб зняти набряк

Коли пташка в кущах варта двох у руці

І порожня клітка тримає порожню людину

Птах продовжує летіти з висоти Оргогліан

А телефон дзвонить і дзвонить телефон

І кільце все вислизає, і телефон

А телефон продовжує дзвонити

І думає про того, хто втік