Сезон дождей - ВУльгарный тоНН

Дожди не шепчут нам приятных слов теперь уже.

Сколько ушедших на всегда друзей ты пережил?

С тоскою на душе люди остались теми же.

Воспоминаний перечень храним еще так бережно.

Слезы матерей, что затопили бы дома наши,

Одно желание — позвольте им нормально жить!

Дети слепые котята в этой картонной коробке,

Где завязались в узел нити дворов и дорог вдруг.

Я буду помнить тех, кто вышел и захлопнул двери,

Помнить потери и верить, что будет лучше теперь им

Без тени сомнений, а раны затянет со временем,

И с неба вода будет падать, пока не сопреем.

В стране где власть не думает о людях до сих пор,

Откапавая ствол, чтоб закапать войны топор.

Не удивительно, что люди затравлены в угол

С одним только правом — подохнуть желательно в муках.

rAP

Офис на ключ, портфель и зонт,

Я не из той тусовки открываюших двери из окон.

Море из туч и дождь — не просто эпизод,

Когда идешь и для других как будто нарисован.

Моё лицо не разобрать никому по пути,

Просто пятно как тень, а я всегда хотел бы быть им

Люди ложатся спать тихо, я молчу в ответ

И на ходу снимаю ботинки, и портфель кидаю в сторону!

Люди, не надо путать нас с вещами,

Пускай фонарь меня сейчас так тускло освещает.

А я не давно понял, ненавидим нами сумрак

И пелена дождя, где мы похожи на рисунок!

Который год хочу смешать кучу вещей с морем,

Видимо от этого меня скоро вообще смоет.

Офис не протечет даже за тысячи недель,

И зонтик цел, размыто только все на лице у людей.

Дощі не шепочуть нам приємних слів тепер.

Скільки друзів, що пішли на завжди ти пережив?

З тугою на душі люди залишилися тими ж.

Спогадів список зберігаємо ще так дбайливо.

Сльози матерів, що затопили би наші будинки,

Одне бажання — дозвольте їм нормально жити!

Діти сліпі кошенята в цій картонній коробці,

Де зав'язалися в вузол нитки дворів і раптом доріг.

Я буду пам'ятати тих, хто вийшов і зачинив двері,

Пам'ятати втрати і вірити, що буде краще тепер їм

Без тіні сумнівів, а рани затягне з часом,

І з неба вода падатиме, поки не спріємо.

У країні де влада не думає про людей досі,

Відкопуючи ствол, щоб закапати війни сокиру.

Не дивно, що люди зацьковані в кут

З одним лише правом — подихнути бажано в муках.

rAP

Офіс на ключ, портфель та парасольку,

Я не з тієї тусовки відчиняючих дверей з вікон.

Море з хмар і дощ — непросто епізод,

Коли йдеш і для інших начебто намальований.

Моє обличчя не розібрати нікому по шляху,

Просто пляма як тінь, а я завжди хотів би бути ним

Люди лягають спати тихо, я мовчу у відповідь

І на ходу знімаю черевики, і портфель кидаю в бік!

Люди, не треба плутати нас з мовами,

Нехай ліхтар мене зараз так тьмяно освітлює.

А я не давно зрозумів, ненавидимо нами сутінки

І споля дощу, де ми схожі на малюнок!

Котрий рік хочу змішати купу речей з морем,

Мабуть від цього мене скоро взагалі змиє.

Офіс не протече навіть за тисячі тижнів,

І парасолька ціла, розмито тільки все на особі у людей.