Белая чайка - Воровайки

Клонит осень к холодам в багряном злате

И туманы в редколесье не бывают

Лишь остатки лета, в осень превращаясь

На аллеях в листьях желтых догорают

Мы глядим глаза в глаза перед разлукой

Понимая безысходность пред судьбою

Твои волосы и плечи я ласкаю

Непослушною дрожащею рукою

Припев:

Чайка белая летает над заливом,

А мы камешки с тобой бросаем в реку

И склонившись над водою плачут ивы

Без любви жить невозможно человеку

Над заливом, тучи золотом окрасив

Вот и солнце в горизонте утонуло

От любви твоей горю в безумной страсти

Нас судьба просто жестоко обманула

И не счесть ночей в разлуке предстоящей

Верить можно только в будущее слепо

Над заливом след от лета догорает

Отражаясь как тропа из злата в небо

Припев:

Чайка белая летает над заливом,

А мы камешки с тобой бросаем в реку

И склонившись над водою плачут ивы

Без любви жить невозможно человеку

Синева редеет, превращаясь в звезды

И на небе проявляясь словно иней

Стройный ряд созвездий, в глади отражаясь

Окружает прелесть тонких твоих линий

Шелестят от ветра листья, словно плачут

Провожая в безвозвратность наше лето

Мы с тобой растаем тоже в этом мраке

Ходит рядом уж совсем разлука где-то

Припев:

Чайка белая летает над заливом,

А мы камешки с тобой бросаем в реку

И склонившись над водою плачут ивы

Без любви жить невозможно человеку

Клонить осінь до холодів у багряному златі

І тумани в редколессі не бувають

Лише залишки літа, восени перетворюючись

На алеях у листях жовтих догоряють

Ми дивимося очі в очі перед розлукою

Розуміючи безвихідь перед долею

Твоє волосся і плечі я ласкаю

Неслухняною тремтячою рукою

Приспів:

Чайка біла літає над затокою,

А ми камінчики з тобою кидаємо в річку

І схилившись над водою плачуть верби

Без кохання жити неможливо людині

Над затокою, хмари золотом пофарбувавши

Ось і сонце в горизонті потонуло

Від любові твоїй горю в шаленої пристрасті

Нас доля просто жорстоко обдурила

І не лічити ночей у розлуці майбутньої

Вірити можна тільки в майбутнє сліпо

Над затокою слід від літа догорає

Відбиваючись як стежка із золота в небо

Приспів:

Чайка біла літає над затокою,

А ми камінчики з тобою кидаємо в річку

І схилившись над водою плачуть верби

Без кохання жити неможливо людині

Синьова рідшає, перетворюючись на зірки

І на небі виявляючись немов іній

Стройний ряд сузір'їв, в гладі відбиваючись

Оточує принад тонких твоїх ліній

Шелестять від вітру листя, немов плачуть

Проводячи в безповоротність наше літо

Ми з тобою розтанемо теж у цій темряві

Ходить поряд вже зовсім розлука десь

Приспів:

Чайка біла літає над затокою,

А ми камінчики з тобою кидаємо в річку

І схилившись над водою плачуть верби

Без кохання жити неможливо людині