Примари - Воплі Відоплясова

Останнім часом я, буває, не сплю,

Я не пишу вірші, а просто лежу.

Я однозначно чую, щось там живе.

То не малечі рух, ні котика писк,

То не фотелі тінь, ні місячний блиск.

Доволі чітко бачу — щось там снує,

Хтось ходить, там бродить косматий хтось промайнув.

Полиці скрип і шурхіт, в кухні возня,

На мить воно замре і знову гульня.

Кричати хочу, та й повітря нема.

То мари, примари, тумани і лиховій

Плетуть, верзуть, горнуть наші думки.

Кохана спить, а я уважно стежу,

Схопити хочу мить, таємну межу,

Де сон і яв ведуть химерний двобій,

Я встану, я вспряну, умить лечу і парю.

Схоплю зорю, а все ж лежу.

Тихий вирій тут і нині ладить наше життя.

Тихий вирій тут і нині ладить наше життя.