Я тебя нарисую - Владимир Брилёв

Я тебя нарисую на облаке угольком.

Звезды будут глазами твоими в ночи сиять.

Речь твоя прозвучит тихим ветерком.

Ну, а волосы, твои волосы будут дождем стекать.

У тебя любимая, тысяча лиц,

Но какое настоящее не знает никто.

Я готов упасть перед тобою ниц,

И в грязи расстелить, расстелить пред тобой свое пальто.

Ты улыбкой обманешь меня опять,

Или сдвинешь брови — это тоже ложь.

Тебя нравится очень с огнем играть.

Ну, а мне твои игры, как будто бы острый нож.

Ты пантерой выгнешься, кошкой заурчишь!

Я готов для тебя на все, поверь…

Скажи мне милая, почему ты молчишь?

Почему ты закрыла глухо-наглухо в свое сердце дверь?

Я тебя нарисую на облаке угольком…

Я тебе намалюю на хмарі вугіллям.

Зірки будуть твоїми очима в ночі сяяти.

Мова твоя пролунає тихим вітерцем.

Ну, а волосся, твоє волосся буде дощем стікати.

У тебе улюблена, тисяча осіб,

Але яке справжнє не знає ніхто.

Я готовий впасти перед тобою ниць,

І в грязі розстелити, розстелити перед тобою своє пальто.

Ти посмішкою обдуриш мене знову,

Або зрушиш брови — це теж брехня.

Тебе подобається дуже з вогнем грати.

Ну, а мені твої ігри, начебто гострий ніж.

Ти пантерою вигнеш, кішкою завурчиш!

Я готовий для тебе на все, повір…

Скажи мені мила, чому ти молчиш?

Чому ти зачинила глухо-наглухо у своє серце двері?

Я тебе намалюю на хмарі вугіллям...