La Corde - Vii

Portrait banal d’un adolescent discret

Manu entre en terminal accompagné de ses secrets

Dans son survêt' Arsenal, pe-ra dans les écouteurs

Et le cartable aux couleurs de son équipe du Portugal

Pas grand chose d’original, juste une anecdote

Manu est tombé amoureux de l’un de ses deux meilleurs potes

Il opte pour le silence face à la stupidité

Mais subit le poids écrasant de la culpabilité

Dans sa sexualité solitaire introverti

Averti, les interdits feront de lui un inverti

Il se décide, franchit le cap

La riposte de son pote résonne encore comme une claque

La bulle éclate, la rumeur est blessante

Les murmures des couloirs deviennent très vite assourdissants

On s’insurge, on s’insulte, on en vient aux mains

Puis c’est la corde qui s’incruste comme un remède au lendemain

Et cette corde qui m’appelle, qui me fait de l'œil

«Le pédé» comme ils m’appellent, un pied dans le cercueil

Ne pleure pas, c’est pas la peine, déjà la vingtaine

Je marche les veines ouvertes quand la foudre se déchaîne

Et cette corde qui m’appelle, qui me fait de l'œil

«Le pédé» comme ils m’appellent, un pied dans le cercueil

Ne pleure pas, c’est pas la peine, ton avis je m’en passe

Ce que j’aime: je l’embrasse, ça n’a rien d’obscène

La vie suit son cours, il y a des hauts, il y a des bas

Chez les siens tous les jours sur ses ébats il y a débat

Ça ne parle pas d’amour mais de moral et de nature

Les parents de Manu, toujours dans la caricature

Créature au caractère quasi catastrophique

On reproche à son fils de ne pas être un hypocrite

D’avoir tombé le masque, de s’assumer enfin

Dans ce procès sans fin le jugement est une farce

Regardez-vous dans la glace, qui sont les vrais tordus?

Tous ces gros dégueulasses, donneurs de leçons de vertu

Et au taf c’est la même, l’atmosphère est pesante

Les parallèles et raccourcis ou bien toutes ces blagues écœurantes

Il perd son équilibre, tend l’oreille, entend le vide

Et la corde se balance, menaçante et solide

L’amalgame est facile: l’homo c’est l’abomination

L’hétéro se complaît si fier de sa domination

Et cette corde qui m’appelle, qui me fait de l'œil

«Le pédé» comme ils m’appellent, un pied dans le cercueil

Ne pleure pas, c’est pas la peine, déjà la vingtaine

Je marche les veines ouvertes quand la foudre se déchaîne

Et cette corde qui m’appelle, qui me fait de l'œil

«Le pédé» comme ils m’appellent, un pied dans le cercueil

Ne pleure pas, c’est pas la peine, ton avis je m’en passe

Ce que j’aime: je l’embrasse, tout ça n’a rien d’obscène

Ça s’propage en fait, c’est comme une maladie qui s’propage

Cette loi c’est la légalisation de la pédophilie

Ça n’est pas naturel

L’homosexualité est une abomination

A la sortie de l’usine, Manu décompresse

2012: l’homophobie se décomplexe

Et la droite est dans la rue, celle qui veut sauver la France

On manifeste, on chante pour réduire au silence

«Les pédés au bûcher»: ça n’a rien de bon enfant

Les murs et les poteaux ont des slogans ahurissants

Et si la haine est si fréquente, on s’y habitue pas

Manu fait quelques pas mais son indignation augmente

Il rejoint son mec à l’angle, il arrache une affiche

Trois types arrivent armés de matraque télescopique

Tout se complique, déluge d’injures et de coups

Tout va très vite, dans la panique Manu s'écroule

Frappé au sol, aussitôt c’est le trou noir

Allongé sur le trottoir, quasiment laissé pour mort

Cette fois ce n’est pas la corde qui aura le dernier mot

Dans trois jours on enterre Emmanuel Feliciano

Et cette corde qui m’appelle, qui me fait de l'œil

«Le pédé» comme ils m’appellent, un pied dans le cercueil

Ne pleure pas, c’est pas la peine, déjà la vingtaine

Je marche les veines ouvertes quand la foudre se déchaîne

Et cette corde qui m’appelle, qui me fait de l'œil

«Le pédé» comme ils m’appellent, un pied dans le cercueil

Ne pleure pas, c’est pas la peine, ton avis je m’en passe

Ce que j’aime: je l’embrasse, tout ça n’a rien d’obscène

Банальний портрет стриманого підлітка

Ману проникає в термінал зі своїми секретами

У своєму арсеналському спортивному костюмі, пе-ра в навушниках

І сумка в кольорах його збірної Португалії

Не дуже оригінально, просто анекдот

Ману закохався в одного зі своїх двох найкращих друзів

Він обирає мовчання перед обличчям дурості

Але несе нищівний тягар провини

У своїй самотній інтровертній сексуальності

Попереджений, заборони зроблять його інвертом

Він приймає рішення, робить стрибок

Репліка його приятеля все ще схожа на ляпаса

Бульбашка лопається, чутки болячі

Гомін коридорів швидко стає оглушливим

Ми повстаємо, ображаємо один одного, сваримось

Тоді це мотузка, яка впроваджується, як ліки від завтрашнього дня

І ця мотузка кличе мене, підморгує мені

«Підор», як мене називають, однією ногою в труні

Не плач, не варто, вже в двадцять

Я йду з розкритими венами, коли блискавка лунає

І ця мотузка кличе мене, підморгує мені

«Підор», як мене називають, однією ногою в труні

Не плач, не варто, мені байдужа твоя думка

Що мені подобається: я її цілую, це не непристойно

Життя триває, бувають злети, бувають падіння

Вдома кожен день про його витівки точаться суперечки

Справа не в коханні, а в моралі та природі

Батьки Ману, ще в мультфільмі

Майже катастрофічна істота

Його сина критикують за те, що він не є лицеміром

Скинути маску, нарешті припустити

У цьому нескінченному судовому процесі вирок є фарсом

Ви подивіться в дзеркало, хто справжні викрутаси?

Усі ті жирні брудні, які дають уроки чесноти

І на роботі те саме, атмосфера важка

Паралелі та скорочення або всі ці нудотні жарти

Втрачає рівновагу, напружує слух, чує порожнечу

І мотузка хитається, грізно й міцно

Амальгама легка: homo - це гидота

Натурал дуже пишається своїм домінуванням

І ця мотузка кличе мене, підморгує мені

«Підор», як мене називають, однією ногою в труні

Не плач, не варто, вже в двадцять

Я йду з розкритими венами, коли блискавка лунає

І ця мотузка кличе мене, підморгує мені

«Підор», як мене називають, однією ногою в труні

Не плач, не варто, мені байдужа твоя думка

Що мені подобається: я її цілую, це не непристойно

Це насправді поширюється, це як хвороба, яка поширюється

Цей закон є легалізацією педофілії

Це не природно

Гомосексуалізм - це огида

Залишаючи фабрику, Ману розпаковується

2012: гомофобія розкута

А правий на вулиці, той, хто хоче врятувати Францію

Ми протестуємо, ми співаємо до тиші

«Підори на вогнищі»: це погано, дитина

На стінах і стовпах висять карколомні гасла

І якщо ненависть така часта, до неї не звикнеш

Ману робить кілька кроків, але його обурення зростає

Зустрічає свого чувака на розі, той зриває плакат

Приходять троє хлопців, озброєні телескопічними кийками

Все ускладнюється, злива образ і побоїв

Все відбувається дуже швидко, Ману в паніці падає

Коли повалив на землю, одразу ж чорна діра

Лежав на тротуарі, майже покинутий мертвим

Цього разу останнє слово буде не за мотузкою

Через три дні ми ховаємо Еммануїла Феліціано

І ця мотузка кличе мене, підморгує мені

«Підор», як мене називають, однією ногою в труні

Не плач, не варто, вже в двадцять

Я йду з розкритими венами, коли блискавка лунає

І ця мотузка кличе мене, підморгує мені

«Підор», як мене називають, однією ногою в труні

Не плач, не варто, мені байдужа твоя думка

Що мені подобається: я її цілую, це не непристойно