За того парня - ВИА «Самоцветы»

Я сегодня до зари встану,

По широкому пройду полю.

Что-то с памятью моей стало,

Всё, что было не со мной, помню.

Бьют дождинки по щекам впалым;

Для вселенной двадцать лет – мало.

Даже не был я знаком с парнем,

Обещавшим: “Я вернусь, мама…”

А степная трава пахнет горечью,

Молодые ветра зелены.

Просыпаемся мы – и грохочет над полночью

То ли гроза, то ли эхо прошедшей войны.

Обещает быть весна долгой,

Ждет отборного зерна пашня.

И живу я на земле доброй

За себя и за того парня.

Я от тяжести такой горблюсь,

Но иначе жить нельзя, если

Всё зовёт меня его голос,

Всё звучит во мне его песня.

А степная трава пахнет горечью,

Молодые ветра зелены.

Просыпаемся мы – и грохочет над полночью,

То ли гроза, то ли эхо прошедшей войны.

Я сьогодні до зорі встану,

По широкому пройду полю.

Щось із пам'яттю моєї стало,

Все, що було не зі мною, пам'ятаю.

Б'ють дощі по впалих щоках;

Для всесвіту двадцять років мало.

Навіть не був я знайомий з хлопцем,

Які обіцяли: “Я повернуся, мамо…”

А степова трава пахне гіркотою,

Молодий зелений вітер.

Прокидаємося ми – і гуркоче над опівночі

Чи то гроза, чи луна минулої війни.

Обіцяє бути весною довгою,

Чекає добірного зерна ріллі.

І живу я на землі добрій

За себе та за того хлопця.

Я від тяжкості такий горблюсь,

Але інакше жити не можна, якщо

Все кличе мене його голос,

Все звучить у мені його пісня.

А степова трава пахне гіркотою,

Молодий зелений вітер.

Прокидаємося ми – і гуркоче над опівночі,

Чи то гроза, чи луна минулої війни.