Жить - Вертикаль

Я был опять убит во сне,

Я убегал, но пули слов чужих летели в спину мне.

Я видел свет, там, в высоте,

Но солнца — больше нет его, давно распяли на кресте.

И страх холодную рукой душил меня,

Страх не давал открыть глаза…

Их фразы, словно приговор:

«Его спасти нельзя».

Я падал вниз, и каждый миг

Я был готов увидеть тех, от кого я уже отвык;

Их голоса шептали мне:

«Оставь живых, отдай себя во власть холодной тишине».

И боль рвала меня на части изнутри,

Боль не давала мне дышать…

В пространстве между небом и землёй

Им оставалось только ждать…

Из бездны лиц и голосов

Я шаг за шагом выбирался, я умереть был не готов,

И, разорвав забвенья круг,

Я понял, кто мне здесь чужой, а кто действительно мой друг…

Боль отступила, страх прошёл,

И вновь забилась пульса тоненькая нить…

Открыв глаза, я понял, что теперь

Я снова буду жить.

Я був знову вбитий у сні,

Я втікав, але кулі слів чужих летіли в спину мені.

Я бачив світло, там, у висоті,

Але сонця — більше немає його, давно розіп'яли на хресті.

І страх холодною рукою душив мене,

Страх не давав розплющити очі…

Їхні фрази, наче вирок:

"Його врятувати не можна".

Я падав униз, і кожну мить

Я був готовий побачити тих, від кого я вже відвик;

Їхні голоси шепотіли мені:

«Залиш живих, віддай себе у владу холодній тиші».

І біль рвав мене на части зсередини,

Біль не давав мені дихати…

У просторі між небом і землею

Їм залишалося тільки чекати…

З безодні осіб та голосів

Я крок за кроком вибирався, я померти був не готовий,

І, розірвавши забуття коло,

Я зрозумів, хто мені тут чужий, а хто справді мій друг…

Біль відступив, страх пройшов,

І знову забилася пульсу тоненька нитка…

Розплющивши очі, я зрозумів, що тепер

Я знову житиму.