Забудь - Вадим Усланов

Я шел из вечера в рассвет,

Ты мне шепнула что-то в след.

И улыбнулась мне так мило,

Словно знала сотню лет.

Звучала музыка дождя,

И в мир фантазий уводя,

За нами полночь день закрыла

В мир, где были ты и я.

Но ты забудь, забудь, забудь об этом.

Когда увидишь вновь глаза рассвета.

Но ты забудь, забудь, забудь об этом.

Не оставляй в руках осколки лета.

Мы скрылись ото всех вдвоём

Туда, где явь казалась сном.

Я дал часам остановиться,

Чтоб не думать ни о чём.

На сто десятом этаже

Мы плыли словно в мираже,

Мы пили небо, словно птицы,

И болтали о душе.

Но ты забудь, забудь, забудь об этом.

Когда увидишь вновь глаза рассвета.

Но ты забудь, забудь, забудь об этом.

Не оставляй в руках осколки лета.

Я йшов із вечора в світан,

Ти мені шепнула щось услід.

І посміхнулася мені так мило,

Наче знала сотню років.

Звучала музика дощу,

І в світ фантазій відводячи,

За нами опівночі день закрила

У світ, де були ти і я.

Але ти забудь, забудь, забудь про це.

Коли побачиш знову очі світанку.

Але ти забудь, забудь, забудь про це.

Не залишай у руках уламки літа.

Ми зникли від усіх удвох

Туди, де ява здавалася сном.

Я дав годиною зупинитися,

Щоб не думати ні про що.

На сто десятому поверсі

Ми пливли немов у світі,

Ми пили небо, наче птахи,

І говорили про душу.

Але ти забудь, забудь, забудь про це.

Коли побачиш знову очі світанку.

Але ти забудь, забудь, забудь про це.

Не залишай у руках уламки літа.