Тепло - Туманный стон

Тепло твоей руки, прикосновение ветра,

Близость мохера плеча, ощущение взгляда.

Я знаю, что закат — это волшебный костер.

Кто-то зажег небеса — он здесь был рядом.

Шаг назад и слышен шорох трав.

Осторожнее!

Здесь лунное разлито серебро.

Ты завтра мне скажешь: «Это просто лужа».

А сейчас это в прошлом.

И не надо слов…

У нас есть замок и в нем не услышишь

Металла стражи и звона цепей.

И тобой разведенные ветви откроют

Залу на столько персон, сколько в ней сейчас.

Эта трава уносит вдаль.

И я невольно ощущаю стук часов.

Но сейчас связь с металлом приводит в омерзенье.

Сбрось его с руки — ты услышишь дождь…

Не бойся ничего, мы прикажем листьям

Охранять тепло, не пускать к нам звуки.

А эта луна будет нашим окном.

Посмотри наверх, обмокни в ней руки.

Тепло твоєї руки, дотик вітру,

Близькість мохера плеча, відчуття погляду.

Я знаю, що захід сонця — це чарівне багаття.

Хтось запалив небеса — він був тут поруч.

Крок назад і чути шарудіння трав.

Обережніше!

Тут місячне розлите срібло.

Ти завтра мені скажеш: «Це просто калюжа».

А зараз це в минулому.

І не потрібно слів...

У нас є замок і в ньому не почуєш

Металу сторожі та дзвінка ланцюгів.

І тобою розведені гілки відкриють

Залу на стільки персон, скільки в ній зараз.

Ця трава забирає вдалину.

І я мимоволі відчуваю стукіт годинника.

Але зараз зв'язок з металом призводить в огиду.

Скинь його з руки — ти почуєш дощ…

Не бійся нічого, ми накажемо листям

Охороняти тепло, не пускати до нас звуки.

А цей місяць буде нашим вікном.

Подивися нагору, обмокни в ній руки.