Мотыльки - TRUEтень

И вот, ночными мотыльками летели на свет,

Обжигая свои крылья падали вниз.

Кого-то долго ожидает последний рассвет,

Нога холодная наступит на мокрый карниз.

А там, вдали, где облака коснутся земли,

Слепой художник нарисует последний пейзаж.

В старую гавань заплывают тихо корабли.

Твои фантазии давно тебя звали туда.

Ты веришь, это — не конец, а начало всего.

Никто не знает наперед, что там ждет впереди.

Мы излагаем свои мысли в строки стихов.

Свои соблазны нам придется сполна оплатить.

Веди его тропой, что не знала следов.

Один рывок вперед, — и дорожная пыль

Взлетала вверх из открытых окон.

Ты снова слышишь возмущенные крики толпы,

Ты неустанно был готов паутину плести.

Все ожидая похвалы — ты молил небеса,

И укрываясь за бронею бетонных пластин

Ты на изорванных листах все писал и писал;

И не нужна причина, если причина — ты сам.

Когда на взводе ожидают тысячи пружин,

Сыграет в церкви на органе глухой музыкант

Давно заезженный мотив для спасенья души.

Давно лампада не горит на исходе елей,

В просторной комнате один среди вороха книг.

Свежо дыхание рассвета на заднем дворе;

Как оборвется твоя жизнь, высохнет родник.

Припев:

Где духота на их картинах размазала кровь,

Ты совершаешь поединок во имя себя.

И избавляясь навсегда от тяжелых оков,

Тобою принято решение вновь засиять!

І ось, нічними метеликами летіли на світло,

Обпалюючи свої крила, падали вниз.

Когось довго чекає останній світанок,

Нога холодна настане на мокрий карниз.

А там, вдалині, де хмари торкнуться землі,

Сліпий художник намалює останній краєвид.

У стару гавань запливають тихо кораблі.

Твої фантазії давно тебе кликали туди.

Ти віриш, це не кінець, а початок всього.

Ніхто не знає наперед, що там чекає попереду.

Ми викладаємо свої думки в рядки віршів.

Свої спокуси нам доведеться сповна сплатити.

Веди його стежкою, що не знала слідів.

Один ривок вперед, і дорожній пил

Злітала вгору з відкритих вікон.

Ти знову чуєш обурені крики натовпу,

Ти невпинно був готовий павутиння плести.

Всі чекаючи похвали - ти молив небеса,

І укриваючись за бронею бетонних пластин

Ти на розірваних аркушах все писав і писав;

І не потрібна причина, якщо причина—ти сам.

Коли на зводі чекають тисячі пружин,

Зіграє в церкві на органі глухий музикант

Давно заїжджений мотив для спасіння душі.

Давно лампада не горить на результаті ялин,

У просторій кімнаті один серед купи книг.

Свіже подих світанку на задньому дворі;

Як обірветься твоє життя, висохне джерело.

Приспів:

Де задуха на їх картинах розмазала кров,

Ти здійснюєш поєдинок в ім'я себе.

І позбавляючись назавжди від важких оків,

Тобою прийнято рішення знову засяяти!