Человек дождя - Триагрутрика

Ночь.

Пятница-суббота.

Пацаны вышли с черного входа,

Сели в черный авто, с места топнули сотку.

Дорога мокрая, но недолгая

В этом городе пути короткие.

Сломать подворотнями.

Фонари разъ**анные, двор темный

Между тополиных крон темная луна — одна на микрорайон.

Смотрю на город с заднего под тонером, с коньяком,

Мой компаньон спокоен как слон.

Между слов во двор медленно въехал мотор,

Свет фар ударил в окна, загремел музон

Стоп.

Прямо тут, человек в пальто без зонта,

В такой дождь свернул за дом.

Я подумал: «Кто он?».

Все нормальные люди дома в такую погоду,

А он там, ходит в одного.

Может, это ты?

Я не узнал из-за темноты,

Со спины и еще залило стекло.

Замерло нутро.

Кто он, человек в пальто?

Завернул за дом.

Почему не под зонтом?

Что он делал потом за тем углом между тем

Между стен во тьме растаяла тень или показалось?

В коричневом ручье ничего не отражалось

Трава прижалась к земле, луна крыш касалась.

Когда я увидал его, у меня сердце сжалось,

Кнопка записи нажалась, пробило на жалость.

А я открыл зонтик, в карман засунул сотик,

Небо громко плачет, город заливает, топит.

Обогнал его на шаг, увидел грустный профиль,

Лицо морщин не копит, ему просто пофиг.

Спросил, что с ним случилось.

Он мне даже не ответил.

Ухмыльнулся, плюнул в сторону, где дует сильный ветер.

Метеоцентр тут бессилен, он не подметил дождя,

Что размывает место, где играют дети.

Может быть, он всего лишь бредил и запутал время?

Может быть, его зажигалки не хватало кремня?

Древние учат нас, как правильно принять мгновение,

Он затянул свой амулет и продолжил движение.

На улице с утра как из ведра, он

Спокойным шагом как ни в чем не бывало.

И пока ливень кошмарит район,

А ты от грома прячешься под одеяло,

Он устало бредет по кварталу.

По радио сказали — дождь заливает подвалы,

Завывает ветер, дерево на провода упало.

Я смотрю в окно, как будто огромная туча

Задумчивый.

Вспоминаю тысячи случаев.

Стучат капли по капоту, ночь на субботу

Льет за бортом, аэропорт не работает.

Футбол по спорту, не гони по городу в непогоду

Дни по году тянутся, походу.

Слова по нотам — вот она, моя свобода,

Тот самый торт, сорт года.

Объяснять ничего неохота идиотам.

Мы и к тому, что от такого поворота

Дел никто не застрахован, даже президент.

Я только опустил стекло и вытащил в окно ладонь

В один момент рукав залило холодной водой.

Кто он?

Человек — не старый, не молодой

Не толстый и не худой, нам никто, ничего необычного.

Без видимых понтов — таких сотни,

Поднял воротник пальто.

Растворился в подворотне.

Ніч.

П'ятниця субота.

Пацани вийшли з чорного входу,

Сіли в чорний авто, з місця тупнули сотку.

Дорога мокра, але недовга

У цьому місті шляхи короткі.

Зламати підворіттями.

Ліхтарі роз'**ані, двір темний

Між тополиних крон темний місяць— одна на мікрорайон.

Дивлюся на місто із заднього під тонером, з коньяком,

Мій компаньйон спокійний як слон.

Між слів у двір повільно в'їхав мотор,

Світло фар вдарило у вікна, загримів музон

Стоп.

Прямо тут, людина в пальто без парасольки,

Такий дощ звернув за домом.

Я подумав: «Хто він?».

Всі нормальні люди вдома в таку погоду,

А он там, ходить в одного.

Може це ти?

Я не дізнався через темряву,

Зі спини і ще залило скло.

Завмерло нутро.

Хто він, людина в пальто?

Загорнув за будинок.

Чому не під парасолькою?

Що він робив потім за тим кутом тим часом

Між стін у темряві розтанула тінь чи здалося?

У коричневому струмку нічого не відображалося

Трава пригорнулася до землі, місяць дахів стосувалася.

Коли я побачив його, у мене серце стислося,

Кнопка запису натиснулася, пробило на жаль.

А я відкрив парасольку, кишеню засунув сотик,

Небо голосно плаче, місто заливає, топить.

Обігнав його на крок, побачив сумний профіль,

Обличчя зморшок не накопичує, йому просто пофіг.

Запитав, що з ним трапилося.

Він мені навіть не відповів.

Посміхнувся, плюнув у бік, де дме сильний вітер.

Метеоцентр тут безсилий, він не помітив дощу,

Що розмиває місце, де грають діти?

Може бути, він тільки марив і заплутав час?

Може, його запальнички не вистачало кременю?

Давні вчать нас, як правильно прийняти мить,

Він затягнув свій амулет і продовжив рух.

На вулиці з ранку як з відра, він

Спокійним кроком як ні в чому не було.

І|поки злива кошмарить район,

А ти від грому ховаєшся під ковдру,

Він втомлено бреде по кварталу.

По радіо сказали дощ заливає підвали,

Завиває вітер, дерево на дроти впало.

Я дивлюся у вікно, ніби величезна хмара

Задумливий.

Згадую тисячі випадків.

Стукають краплі по капоту, ніч на суботу

Льє за бортом, аеропорт не працює.

Футбол зі спорту, не гони по місту в непогоду

Дні по року тягнуться, походу.

Слова по нотах — ось вона, моя свобода,

Той самий торт, сорт року.

Пояснювати нічого небажання ідіотам.

Ми й до того, що від такого повороту

Справ ніхто не застрахований, навіть президент.

Я тільки опустив скло і витяг у вікно долоню

В один момент рукав залило холодною водою.

Хто він?

Людина — не стара, не молода

Не товстий і не худий, нам ніхто, нічого незвичайного.

Без видимих ​​понтів— таких сотні,

Підняв комір пальта.

Розчинився в підворотні.