Song of Beren and Lúthien - Tolkien Ensemble

The leaves were long

The grass was green

The hemlock-umbels tall and fair

And in the glade a light was seen

Of stars and shadow shimmering

Tinúviel was dancing there

To music of a pipe unseen

And light of stars was in her hair

And in her raiment glimmering

Near Beren came from mountains cold

And lusty wandered under leaves

And where the elven-river roamed

He walked alone and sorrowing

He peered between the hemlock-leaves

And saw in wonder flowers of gold

Upon her mantle and her sleeves

And her hair like shadow following

Enchantment healed his weary feet

That over hills were doomed to roam

And forward he hastened, strong and fleet

And grasped at moonbeams glistening

Through elven-woods and elven-hall

She lightly fled on dancing-feet

And left him lonely still to roam

In a silent forest, listening

He heard there, on the flying sand

Of feet as light as linden-leaves

Of music welling underground

And hidden hollows quivering

Now withered lay the hemlock-sheaves

And one by one with sighing sound

Whispering fell the beechen-leaves

In the wintry woodland withering

And sought her, ever wand’ring far

Where leaves of years were thickly strewn

A light of moon and ray of star

In frosty heavens shivering

Her mantle glittered in the moon

As on a hilltop high, afar

She danced, and at her feet were strewn

A mist of silver quivering

When Winter passed she came again

Her song released the sudden Spring

Like rising lark and falling rain

And melting water bubbling

He saw the elven-flowers spring

About her feet, and, healed again

He longed by her to dance and sing

Upon the grass, un-troubling

Again she fled, but swift he came

«Tinúviel, Tinúviel!»

He called her by her Elvish name

And there she halted, listening

One moment stood she under spell

His voice laid on her, Beren came

And doom fell on Tinúviel

That in his arms lay glistening

As Beren looked into her eyes

Within the shadows of her hair

The trembling starlight of the skies

He saw there mirrored, shimmering

Tinúviel the elven-fair

And mortal maiden elven-wise

About him cast her shadow’y hair

And arms like sliver, glimmering

Long was the way that fate them bore

O’er stormy mountains, cold and grey

Through halls barren, and darkling-door

And woods of night shades, morrow-less

The Sund’ring Seas between them lay

And yet, again, the met once more

And long ago they passed away

In the forest singing, sorrow-less

Листя було довге

Трава була зелена

Тсуга-парасолька висока і світла

І на галявині побачили світло

Зірок і мерехтливих тіней

Там танцювала Тінувіель

Під музику сопілки небаченої

І світло зірок було в її волоссі

І в одязі її мерехтливому

Під Берен прийшов з гір холод

І хтивий блукав попід листям

І де блукала ельфійська ріка

Він йшов самотній і засмучений

Він вдивлявся між листям болиголова

І побачив дивовижні квіти золоті

На мантії та на рукавах

І її волосся, як тінь, слідує

Чари зцілили його змучені ноги

Що над пагорбами були приречені блукати

І він помчав вперед, сильний і швидкоплинний

І вхопився за блискучі місячні промені

Через ельфійський ліс і ельфійський зал

Вона легко втекла на танцюючих лапках

І залишив його блукати самотнім

У тихому лісі, слухаючи

Він почув там, на літаючому піску

Ніг легких, як листя липи

Підземна музика

І тремтять приховані дупла

Тепер посохлі лежали снопи болиголова

І один за одним зітхаючи

З шепотом падало букове листя

У зимовому лісі в’яне

І шукав її, вічно йдучи далеко

Де густо всипалось листя років

Світло місяця і промінь зірки

У морозних небесах тремтить

Її мантія сяяла на місяці

Як на пагорбі високому, здалеку

Вона танцювала, а біля її ніг було розсипано

Срібний туман тремтить

Коли зима минула, вона знову прийшла

Її пісня випустила раптову Весну

Як підіймається жайворонок і падає дощ

І тала вода булькає

Він побачив весну ельфійських квітів

Про її ноги, і знову зажила

Він жадав, щоб вона танцювала й співала

На траві, безтурботний

Вона знову втекла, але він швидко прийшов

«Тінувіель, Тинувіель!»

Він назвав її ельфійським ім’ям

І тут вона зупинилася, прислухаючись

Одну мить вона стояла під чарами

Його голос ляг на неї, Берен прийшов

І загибель впала на Тінувіель

Що в його руках сяяло

Коли Берен дивився їй в очі

У тінях її волосся

Тремтливе зоряне світло небес

Він побачив там дзеркальне, мерехтливе

Тінувіель ельфійська прекрасна

І смертна діва по-ельфійськи мудра

Про нього відкидає її shadow’y hair

І руки, як тріски, мерехтять

Довгий був шлях, який їх доля пронесла

Навколо бурхливих гір, холодних і сірих

Крізь зали безплідні й темні двері

І ліси нічних відтінків, беззавтра

Між ними лежали Сунд’кільцеві моря

І все ж таки знову зустрілися

І давно вони пішли з життя

У лісі спів, без смутку