Magic - Tina Dico

I don’t do this sort of thing, I said

As he leaned in and ran his fingers through my hair

I could see he didn’t believe me And I could tell from his sweet smile he didn’t care

He slipped his hand under my skirt

And for a moment I looked deep into his eyes

I didn’t see much in there

Apart from an emptiness I sadly recognized

Let me take you far away from here, he said

I know some magic that is sure to pick you up I thought of me alone in my cold hotel bed

And I said, yeah, well, why not

He took me back to where he lives

We had a drink and tried to start a friendly chat

But neither of us felt much like talking

About the lives that we were there to forget

And so he laid me on the bed

And we undressed;

the street lights sliced us through the blinds

His skin felt warm against my body

But my body couldn’t hold on to my mind

I drifted far away above this stranger’s room

My thoughts walked down the crowded streets of yesterday

Until he stopped and asked if he had come to soon

I shook my head and turned away

We laid a little while in silence

‘Til I got up, got dressed and splashed cold water at my face

I better go, I said politely

I don’t usually stay out this late

Я не роблю таких речей, — сказав я

Коли він нахилився і провів пальцями по моєму волосі

Я бачив, що він мені не вірив, і по його милій посмішці я міг зрозуміти, що йому байдуже

Він просунув руку під мою спідницю

І якусь мить я подивилася йому в очі

Я не бачив там багато

Окрім порожнечі, яку я, на жаль, упізнав

— Дозвольте мені відвезти вас далеко звідси, — сказав він

Я знаю якусь магію, яка неодмінно підхопить вас Я думав про себе самого в моєму холодному готельному ліжку

І я сказав: так, а чому б і ні

Він відвіз мене туди де живе

Ми випили й спробували почати дружню бесіду

Але нікому з нас не хотілося розмовляти

Про життя, про які ми були забути

І тому він поклав ме на ліжко

І ми роздяглися;

вуличні ліхтарі прорізали нас крізь жалюзі

Його шкіра була теплою до мого тіла

Але моє тіло не могло втриматися від мого розуму

Я пронісся далеко над кімнатою цього незнайомця

Мої думки ходили вчорашніми людними вулицями

Поки він не зупинився і не запитав, чи прийшов він скоро

Я похитав головою й відвернувся

Ми трохи лежали в мовчанні

«Поки я не встав, не одягнувся і не бризнув холодною водою в обличчя

Я краще піду, – ввічливо сказав я

Я зазвичай не залишаюся так пізно