Refuge - Tim Dup

Dévêtu de mes habitudes, être un enfant à nouveau

À genou sur les chemins rudes, des cailloux en cadeau

Être seul et libre, là-bas l’horizon ne ment plus

Et je me tiens en équilibre, sur le fil de l’inconnu

Je suis prêt à la découverte, et j’ai accepté de mourir

J’ai accepté pour mieux renaître dans cet air brûlant que j’inspire

J’ai fait mon lit dans l’herbe verte, et le vent qui vient me bercer

Le ciel comme une fenêtre ouverte, avec plus personne à prier

Je tombe les genoux au sol, mais les yeux rivés vers le ciel

J’y vois des rêves et des visages, je veux m’y perdre sur les plages

Ne plus retrouver mon chemin, et le chercher sans hâte

À la croisée des cèdres et des pins, bulle de bonheur que l’on éclate

Tomber des cascades endormies, boire l’eau aux sources des glaciers

S'étendre la nuit, et s'éveiller dans la rosée

Rire avec des gens, que l’on a jamais vu

Et se gorger d’histoire, à la lueur des rues

Parler du mauvais temps, du ciel d’ombre et de mirages

Nuées fantomatiques, que sont nos vies en cages

Alors à minuit on s'éclipse, quand les gens bien sont endormis

Pour fuir la valse des ellipses qui prennent nos cœurs en sursit

J’ai parcouru le monde, pour trouver des voix qui me répondent

M'échapper des mégapoles, poursuivi par Interpole

Pour avoir rêvé d'échapper, aux courants, aux marées

Aux cercles vicieux de l’oubli, à la pénombre des matins gris

Sur les plages de sable noir, de Vic à Syracuse

J’ai forgé ma mémoire, j’ai cherché un refuge

Mais j’ai senti qu’il n’y avait, là-bas que la solitude

Alors je suis rentré et j’ai repris mes habitudes

Позбавлений моїх шляхів, будь знову дитиною

На колінах на нерівних стежках, галька в подарунок

Бути самотнім і вільним, там уже не горизонт

І я стою в рівновазі, на краю невідомого

Я готовий до відкриття, і я погодився померти

Я погодився краще відродитися в цьому палаючому повітрі, яким я дихаю

Я постіла своє ліжко в зеленій траві, і вітер, що прилітає мене гойдати

Небо, як відчинене вікно, не залишилося нікого помолитися

Я падаю на коліна, але мої очі в небо

Я бачу там сни й обличчя, я хочу загубитися на пляжах

Більше не треба шукати свій шлях і шукати його без поспіху

На перехресті кедрів і сосен бульбашка щастя лопнула

Падати зі сплячих водоспадів, пити воду з льодовикових джерел

Вночі лягай, а в росі прокидайся

Смійтеся з людьми, яких ніколи не бачили

І поглинути історію при світлі вулиць

Говоримо про погану погоду, темне небо та міражі

Хмари-примари, які наше життя в клітках

Тож опівночі ми вислизаємо, коли добрі люди сплять

Втекти від вальсу еліпсів, що захоплюють наші серця на позиченому часі

Я подорожував світом, щоб знайти голоси, які відповідають мені

Втеча з мегаполісів, за якими переслідує Інтерпол

За те, що мріяв втекти, від течій, від припливів

У замкнених колах забуття, у сутінках сірих ранків

На чорних піщаних пляжах від Віка до Сіракуз

Я кував свою пам'ять, я шукав притулку

Але я відчув, що там була лише самотність

Тож я повернувся додому й повернувся до колишнього ладу