Where the Circle Ends - Thursday

Mountain ranges

Morning red bathed ridges

Stab up at the trembling blue horizon

Grey slides lazily off rooftops

Lands on the incandescent ground and dies

A flock of little men touch down on the thin surface of porchlight

Dawn’s footsoldiers return to march the twilight across our faces

Skylights ignite and explode

Scattering shards of april around the room

No one even lives here

We’re too busy crashin our cars every morning in the same house

Paving the same roads

Unwilling to walk them

And even when we extend ourselves, its only to be included

In a moment that stands still

And so often we don’t struggle to improve conditions

We struggle for the right to say «We improved conditions»

And so often we form communities

Only to use them as exclusionary devices

And we forget that somewhere man is beside himself with grief

And somewhere people are calling for teachers

And no one’s answering

Somewhere a man stands, walks across the room, and breaks his nose against the

door

And somewhere these people are keeping records

And writing a book

For now we can call it «The Book About the Basic Flaw

Or «The Book About the Letter A»

Or «Any Title That a Book About a Man That No One Cares About Might Have»

And as we turn the pages we call out the sounds of nothing

The sounds of a vanishing alphabet

Standing here waiting

гірські хребти

Вранці червоні купаються хребти

Забийтеся на тремтячий блакитний горизонт

Сірий ліниво сповзає з дахів

Падає на розжарену землю і гине

Зграя маленьких чоловічків приземляється на тонку поверхню ганку

Піші солдати Доун повертаються, щоб маршувати сутінками по нашим обличчям

Мансардні вікна запалюються і вибухають

Розкидаючи осколки квітня по кімнаті

Тут навіть ніхто не живе

Ми занадто зайняті, щоранку розбиваємо наші машини в одному будинку

Прокладають ті самі дороги

Не хочуть їх вигулювати

І навіть якщо ми розширюємося, це лише включати

У момент, який стоїть на місці

І тому часто ми не намагаємося покращити умови

Ми боремося за право сказати «Ми покращили умови»

І тому часто утворюємо спільноти

Лише для того, щоб використовувати їх як виключні пристрої

І ми забуваємо, що десь людина перебуває поза собою від горя

А десь люди кличуть вчителів

І ніхто не відповідає

Десь стоїть чоловік, проходить через кімнату й розбиває ніс об

двері

І десь ці люди ведуть облік

І писати книгу

Поки що ми можемо назвати це «Книга про основний недолік

Або «Книга про букву А»

Або «Будь-яка назва, яку може мати книга про людину, про яку нікого не дбає»

І коли ми перегортаємо сторінки, викликаємо звуки нічого

Звуки алфавіту, що зникає

Стоять тут і чекають