Triangulum - The Retuses

Нечего больше терять, некому больше верить.

Над рекой, над полем, в моей голове туман.

И мне остаётся обнять лишь себя самого, и встретить

На пороге рассвет, пока льёт свои горькие кран —

Воем бешеным пляшет, в истерике бьётся

И кричит, и не может покоя найти;

Но никто не придёт, никто не вернётся;

Никто не придёт, никто не вернётся —

Никто, никогда, ни за что не простит.

И не смей, не смей напевать свою вечную —

Довольно, устал, мне хватило сполна!

Ты опять за своё, я опять покалеченный.

Для тебя — серенада, для меня — седина…

Но ты не дремлешь, не спишь, ты всё пьёшь мою кровь;

И ты не слышишь меня, нет, ты точно не слышишь

Своих песен.

Порой люди прощаются с крышей —

И что хуже того, люди бросаются с крыш…

Нічого більше втрачати, нікому більше вірити.

Над річкою, над полем, у моїй голові туман.

І мені залишається обійняти лише себе самого, і зустріти

На порозі світанок, поки ллє свої гіркі крани.

Виттям шаленим танцює, в істериці б'ється

І кричить, і не може спокою знайти;

Але ніхто не прийде, ніхто не повернеться;

Ніхто не прийде, ніхто не повернеться.

Ніхто, ніколи, ні за що не пробачить.

І не смій, не смій наспівувати свою вічну —

Досить, втомився, мені вистачило сповна!

Ти знову за своє, я знову покалічений.

Для тебе — серенада, для мене — сивина...

Але ти не дрімаєш, не спиш, ти все п'єш мою кров;

І ти не чуєш мене, ні, ти точно не чуєш

Своїх пісень.

Іноді люди прощаються з дахом.

І що гірше, люди кидаються з дахів.