And the Sun It Still Rises - The Irish Rovers

Here am I, broken hearted, and lonely.

With a pain worse than I’ve ever known.

And I can’t bear to think of bein' without her,

as in days when I wandered alone.

She was my inspiration and lover.

We shared all the laughter and tears.

And I never again will find true love,

should I live for a hundred more years.

Her hair had the sheen of red roses,

and her skin was as white as the snow.

Her eyes were as green as the shamrock,

that around Erin’s Island those grow.

Her nature was gentle and charmin',

and her smile was beguilin' and shy.

All others did heil at her beauty,

whenever she passed them by.

From the first time I spied this there lassie,

I knew she was meant to be mine.

One look in her eyes and I’d fallen.

She had stolen my heart for all time.

Our love, it was sweeter than honey,

and warm as some tropical breeze.

As soft as the due in the mornin',

and as wild as the waves of the sea.

I thought we had more years together,

but yet, it was not meant to be.

And I can’t understand, and I wonder,

had the wisdom then took her from me?

And now I will go on some journey,

but no matter where I chance to roam,

I will never forget that cold mornin',

when the Gods called my sweet angel home.

And the sun it still rises each mornin',

and the nightingale sweetly still sings,

and the flowers still bloom in the meadow,

but no joy to me do they bring.

Ось я, розбитий серцем і самотній.

З болем, гіршим, ніж я коли-небудь знав.

І я не можу подумати про бути без неї,

як у дні, коли я блукав сам.

Вона була моїм натхненням і коханою.

Ми розділили весь сміх і сльози.

І я ніколи більше не знайду справжнього кохання,

чи проживу я ще сто років.

Її волосся сяяло червоними трояндами,

і її шкіра була білою, як сніг.

Її очі були зелені, як трилисник,

що навколо острова Ерін вони ростуть.

Її натура була ніжною і чарівною,

і її посмішка була чарівною та сором’язливою.

Усі інші раділи її красі,

щоразу, коли вона проходила повз них.

З першого разу, коли я підгледів це там, дівчино,

Я знав, що вона повинна бути моєю.

Один погляд у її очі, і я впав.

Вона вкрала моє серце назавжди.

Любов наша, вона була солодша за мед,

і теплий, як тропічний вітер.

М'яко, як треба вранці,

і дикі, як хвилі моря.

Я думав, що ми прожили разом більше років,

але все ж таки не було задумано.

І я не можу зрозуміти, і мені цікаво,

чи мудрість забрала її від мене?

А тепер я вирушу в подорож,

але де б я не міг бродити,

Я ніколи не забуду той холодний ранок,

коли боги покликали мого солодкого ангела додому.

І сонце все ще сходить щоранку,

а соловей солодко ще співає,

а на лузі ще цвітуть квіти,

але вони не приносять мені радості.