Gravity - The Guild League

Somewhere my body holds the memory of our tactile poetry

All those sonnets, sketched in finger-paints, the songs of you and me

How our skin hummed, electric, sparked like wires in the rain

That drenched us dueling fierce and hungry, until we both lay slain

I have it all up here, this dusty library in my head

Through its windows, snow blankets the garden of our bed

Well, if you gave me soap and penknife I could reinvent the wheel

But I can’t carve a life-size replica of just how good it feels

To have known a fraction of you for a fraction of the time

That we spent stripping back the molds we somehow thought were yours and mine

And the future sits, like stone blocks, under dustsheets in our hearts

Waiting, just to be uncovered, and for chiseling to start

Well, people have a name for it since Newton’s apple fell

You hold our love like a fallen apple, my hands shake, like William Tell

Десь моє тіло зберігає спогади про нашу тактильну поезію

Усі ці сонети, намальовані пальчиками, пісні про тебе

Як гуде наша шкіра, електрична, іскриться, як дроти під дощем

Це заливало нас на дуелі, люті й голодні, аж поки ми обидва не лежали вбитими

У мене все тут, ця запилена бібліотека в голові

Крізь його вікна сніг вкриває сад нашої грядки

Що ж, якби ти дав мені мило й канцелярський ніж, я міг би винайти велосипед

Але я не можу створити копію в натуральну величину, як це добре відчуття

Щоб знати частину вас протягом частини часу

Те, що ми витратили на розбирання форм, які якимось чином думали, що вони твої та мої

А майбутнє сидить, як кам’яні блоки, під пиловими щитами в наших серцях

Чекають, щоб просто бути розкритий і почати різання

Що ж, у людей є назва для нього, оскільки впало яблуко Ньютона

Ти тримаєш нашу любов, як впало яблуко, мої руки тремтять, як Вільям Телль