Ideomotor - The Agonist

We stand on broken ribs

faces to the glass we drown

heavy mileage on our minds

we wrap the earth on cerebral folds

and the corpse we carry really is a weight we’d like to throw

we love the strange new animals

we love the fearful plants

but we all surrender

turpentine to rid us of our pasts

You would walk the rotten hillside

you would taste the clouds bellow

but the world you walk

is running water through

valleys in palms of hands

we all know we will be respected by greed and death and loathed by clarity

Jettisoned

emotions flood the banks

the valleys overflow

if only memory served us better

we could swim to dry our souls

we’re suicidal swans

we’re silence in throats we creep

you’ll know us by shaking ground

when ideas emerge from the deep

Dolphins have more dignity

A sleepwalking helicopter

gracefully deceased

Beauty makes the blind weep

to describe a song in color

is a portrait’s symphony

the light drips on closed eyelids

through holes in weathered sheets

curiosity stands up where strange faces hide and seek

swarming the webs of electricity

that dragnet the city

confusing power with duty

in a place with trees like origami

monstrous theories dance with nightmares

on the horizon absolute equinox

listening to history in the present

planets approach with lupine walks

Offering flowers to the dirt

like paralyzed dancers we decline

and smile and flee

but with years of past devotion

the crushing atmosphere

is bittersweet

In my waterfall here

in earth I’ll slowly disappear

Ми стоїмо на зламаних ребрах

обличчями до скла, яке ми топимо

у наших головах

ми обмотуємо землю на мозкові складки

і труп, який ми несемо, — це вага, який ми хотіли б кинути

ми любимо нових дивних тварин

ми любимо страшні рослини

але ми всі здаємося

скипидар, щоб позбавити нас від минулого

Ти б йшов гнилим схилом

ти б скуштував хмари, що лунають

але світ, яким ти ходиш

пропускає воду

долини в долонях рук

ми всі знаємо, що нас поважатимуть жадібність і смерть і ненавидять ясність

Кинутий

емоції переповнюють банки

долини переповнюються

якби нам краще пам’ять

ми могли б плавати, щоб висушити наші душі

ми лебеді-самогубці

ми мовчання в горлах ми повзаємо

ви дізнаєтеся нас за потрясінням

коли ідеї з'являються з глибини

У дельфінів більше гідності

Вертоліт для лунатизму

витончено померла

Краса змушує сліпих плакати

щоб описати пісню у кольору

 це портретна симфонія

світло капає на закриті повіки

наскрізні отвори в простирадлах

цікавість стоїть там, де ховаються дивні обличчя

роїться мережами електрики

що затягує місто

плутати владу з обов'язком

у місці з такими деревами, як орігамі

жахливі теорії танцюють з кошмарами

на горизонті абсолютного рівнодення

слухати історію в сьогоденні

планети наближаються з люпиновими прогулянками

Підношення квітів до бруду

як паралізовані танцюристи, ми відмовляємося

і посміхнутися і тікати

але з роками минулої відданості

нищівна атмосфера

гірко-солодкий

У моєму водоспаді тут

у землі я поволі зникну