Valkoisten dyynien ratsastajat - Teflon Brothers, SirpaNaama

Tähdet ne tulee sammumaan, ei mikään kestä ainiaan

Valkoisilt dyyneilt kun kuolevaisten pariin mä laskeudun

Myönnän sen, avauduin matti myöhäsen

Ne sanoo it´s all about love, tunne on palannu taas

Kato sitä poikaa tunteet on poissa

Vika moikkaus tunteiden valoissa

Läpi taantumista ja lamoista

Ollu apuu nahkapaskoista

Murtuneilta padoilta

Ajoin sen soundin pois lavoilta

Uusia soundeja, ei omaa ääntä

Ei täällä peilistä itseämme nähdä

Viis tähtee, viis niist mitä vittuu mä niil teen

Kantapäissä kannukset, ja selkään loppunu taputukset

Tähdet ne tulee sammumaan, ei mikään kestä ainiaan

Valkoisilt dyyneilt kun kuolevaisten pariin mä laskeudun

Lasipöytä on tahnassa

Kuolaa, suolaa, ja ympäril rahvasta

En koskaan kiittäny lahjasta

Mut en unohtanu itteeni

Kätkeny hyvin sen, et parhaan sauman mä tyrin sen

Viis tähdistä, viis tuli tähtiä hyvin men

Aijjabana, bumerangina otsaan on karva palaava

Mul hajoomas naama, ei muistella Miguelii manjaanana

Tää tähteys on tähdenlento vaan

Ei riittäny kokaiinin kertomaa

Et jää vaa ääni

Ja malmin mantuun läskii lääni

Tähdet ne tulee sammumaan, ei mikään kestä ainiaan

Valkoisilt dyyneilt kun kuolevaisten pariin mä laskeudun

Зірки вони згаснуть, ніщо не вічне

З білих дюн, як я спускаюся на пару смертних

Зізнаюся, я пізно відкрив Матті

Кажуть, що все про кохання, почуття повертається

Зникнення почуттів того хлопчика зникло

Вина у вогні емоцій

Через спад і спад

Допомогли зі шкірою

Від розбитих дамб

Я вигнав цей звук зі сцени

Нові звуки, а не власний звук

Щоб не бачити себе тут у дзеркалі

П'ять зірок, п'ять із того, що я роблю

Шпори на п’ятах, а на спині – оплески

Зірки вони згаснуть, ніщо не вічне

З білих дюн, як я спускаюся на пару смертних

Скляний стіл в пасті

Слини, сіль, і навколо натовп

Я ніколи не дякую тобі за подарунок

Але я про це забув

Добре сховай, за кращий шов не зб’єш

П'ять зірок, п'ять стали зірками ну чоловіки

В Айджабані бумеранг на лобі повертає волосся

У мене розбите обличчя, я не пам’ятаю Мігеля манджаною

Ця зірка зоряний політ але

Кокаїну не вистачає

Ви не пропустите жодного звуку

А повіт усеяний рудою

Зірки вони згаснуть, ніщо не вічне

З білих дюн, як я спускаюся на пару смертних