Víctimas - Tan Bionica

Llevo tus días de niebla, tus caras de piedras, tus tecitos chai.

Tu adiós, tus tres y cuarenta, tu boca de tormenta de nunca acabar.

Llevo la herida podrida de alguna mordida con seguridad.

Tengo las horas vacías por todas las mentiras que quise contar.

Y es inevitable ir para atrás.

Somos tan víctimas y victimarios,

nos fracturó el invierno solitario.

Psicopateás porque sabés que te extraño, y me ves,

y no hay renuncias eternas sin libertad.

Llevo la cara de empate, tu frente de ataque y alguna señal.

Quiero tener un rescate para que me desate la soga final.

Sueño con volver a respirar.

Somos tan víctimas y victimarios,

nos fracturó el invierno solitario.

Psicopateás porque sabés que te extraño, y me ves,

y no hay renuncias eternas sin libertad.

Como encontrarte si estoy tan perdido,

nadie regresa vivo del olvido.

Sin vos muñeca no tiene sentido, y sabes,

que no hay renuncias eternas sin libertad.

Vas a iluminar la pena misma luna solitaria de arrabal,

Son inevitables los olores que destiñen los colores

que pintas y despintas.

Y adonde no conozco ya no viajo,

por un camino largo y sin atajos.

Mientras te extraño me vengo abajo, y sabes,

que hay mil recuerdos no nacidos por recordar.

Como encontrarte si estoy tan perdido,

nadie regresa vivo del olvido.

Sin vos muñeca no tiene sentido,

y sabes que no hay renuncias eternas sin libertad.

Llevo tus días de niebla, tus caras de piedras, tus tecitos chai.

Я несу ваші туманні дні, ваші кам’яні обличчя, ваші чаї з чаєм.

Твоє прощання, твій три сорок, твій штормовий рот без кінця.

Я напевно ношу гнилу рану якогось укусу.

У мене є порожні години на всю брехню, яку я хотів сказати.

І неминуче повернутися назад.

Ми такі жертви і жертви,

Самотня зима зламала нас.

Ти психуєш, тому що знаєш, що я сумую за тобою, і ти бачиш мене,

а без свободи вічних відставок не буває.

Я ношу сторону краватки, твій фронт атаки та якийсь знак.

Я хочу отримати викуп, щоб остаточну мотузку можна було розв’язати.

Я мрію знову дихати.

Ми такі жертви і жертви,

Самотня зима зламала нас.

Ти психуєш, тому що знаєш, що я сумую за тобою, і ти бачиш мене,

а без свободи вічних відставок не буває.

Як тебе знайти, якщо я так заблукав

Ніхто не повертається живим із забуття.

Без твоєї ляльки це не має сенсу, і ти знаєш,

що без свободи не буває вічних відстав.

Ти збираєшся освітлювати той самий самотній місяць передмістя,

Запахи, які вицвітають, неминучі

що ти малюєш і розфарбовуєш.

І де я не знаю, я більше не подорожую,

довгою дорогою без ярликів.

Поки я сумую за тобою, я зламаюся, і ти знаєш,

що є тисяча ненароджених спогадів, які потрібно пам’ятати.

Як тебе знайти, якщо я так заблукав

Ніхто не повертається живим із забуття.

Без тебе лялько не має сенсу,

і ти знаєш, що без свободи не буває вічних зречення.

Я несу ваші туманні дні, ваші кам’яні обличчя, ваші чаї з чаєм.