In The Wind - Take One Car

Like a stray cat in the alleyway waiting for the scraps you’ll cast away

Like the grass leans toward the sun.

The moon comes out and pulls the tides away

So close to understanding that the words danced on the tip of my tongue

But when I went to speak them fell just out of reach.

What lesson to the

wanting did the needing have to teach?

I found comfort on the bottom, having nowhere left to fall.

Masked like a

flower in the tall grass, or a robin’s nest inside a log.

I am not what you had

hoped for.

I won’t amount to much of anything.

I am not what you had hoped for

I’m not really anything

So why bother?

Don’t build yourself a life

Don’t build yourself a wealth.

Don’t bother

Why bother?

Everything you build will burn

Everything you love will turn to dust

What great lesson were you trying to teach?

What heavy veil had laid over my

eyes?

What epiphany lied just outside of my reach?

What great fool I had to become

before I could see

I lined my nest like a bower bird with every sparkling thing I’d found

Made a burnt offering of all that I valued and hoped the scent might lure you

out.

But you were nowhere to be found.

Just the echoes of my voice resound

You won’t be pure until you’ve surrendered everything you love

But I couldn’t surrender myself

Could a century of self-loathing undo the years of praise you gave to me.

If I ran out into the ocean would your waves wash all the sins from my body?

The line between my fear and faith too blurred to define, so I’ll just close my

eyes and pray for reprise, so I might repeat myself again and make all the same

mistakes, over and over, for all eternity

Having nothing left only meant I had nothing left to lose, like a plant in the

ground, just the dirt beneath my shoes.

Like a pen without ink, I’m a well

without water.

Don’t cast your coins to me.

The only life worth living was a

life worth nothing at all, so don’t hand me a ladder to climb out of this hole.

Woe is me, but in this woe I’m free, in the sweet comfort of the bottom,

having nowhere left to fall

Як бродячий кіт у провулку, який чекає на клаптики, які ви викинете

Як трава хилиться до сонця.

Місяць виходить і відтягує припливи

Так близько до розуміння, що слова танцювали на кінчику мого язика

Але коли я пішов говорити, вони були просто недоступні.

Який урок

бажаючи, чи потрібно було навчати?

Я знайшов втіху на дно, не маю куди впасти.

Замаскований як а

квітка у високій траві або гніздо малиновки в колоді.

Я не те, що ти мав

сподівалися.

Я не буду багато нічого.

Я не той, на що ви сподівалися

Я насправді нічого

Тож навіщо турбуватися?

Не будуйте собі життя

Не створюйте собі багатство.

Не турбуйся

Навіщо турбуватися?

Все, що ви побудуєте, згорить

Усе, що ви любите, перетвориться на порох

Який чудовий урок ви намагалися вивчити?

Яка важка пелена на мене накрила

очі?

Яке прозріння лежало за межами моєї досяжності?

Яким чудовим дурнем мені довелося стати

до того, як я міг побачити

Я оббив своє гніздо, наче птах альтанки, усіма блискучими речами, які я знайшов

Зробила жертву спалення з усього, що я цінував, і сподівався, що аромат приманить вас

поза.

Але вас ніде не знайти.

Лише лунає відлуння мого голосу

Ви не будете чистими, поки не віддасте все, що любите

Але я не міг здатися

Чи могло століття самоненависті скасувати роки вихвалення, яке ти мені надавав.

Якби я вибіг в океан, чи змили б твої хвилі всі гріхи з мого тіла?

Межа між моїм страхом і вірою занадто розмита, щоб її визначити, тому я просто закрию свою

очі й молюся про повторення, тому я можу повторитися ще раз і зробити все те саме

помилки, знову і знову, на всю вічність

Те, що нічого не залишилося, означало, що мені нема чого втрачати, як рослина в 

земля, просто бруд під моїми черевиками.

Як ручка без чорнила, я колодязь

без води.

Не кидайте мені монети.

Єдиним життям, яке варте життя, було а

життя нічого не варте, тому не давайте мені драбини, щоб вилізти з цієї ями.

Горе мені, але в цьому горі я вільний, у солодкому затишку дна,

нема куди впасти