Emerald Forest And The Blackbird - Swallow The Sun

My Child, I will bury you on the highest hill,

beside the tallest tree where winter will cover you

and build the biggest castle.

There I will bury you, from the arms of your mother.

Soon the angels will carry you over the edge of the world,

lead you through the deepest forest,

away from sickness, into the light.

Sleep my child, lay down your head and leave this pain,

I’ll read your these last pages of the tale.

To endless morning I’m cursed from here on;

you will be taken, I was meant to stay…

The Emerald Forest was quiet

and the deep green of the diamond leaves

was glimmering in the sky high tree tops

on the gentle wind, tall as the mountains in the east.

Echoes of the steps of giants

were fading like the beat of your weak heart.

Shades of night welcome you with a twisted smile.

Slowly with every tiny breath.

Hold my hand tight, nothing will hurt you here.

You are almost home my little angel, I will lead you through.

Night creatures, unicorns and white owls,

treasures hidden in the emerald glow.

Green light on the white altar and the black throne,

choirs of ancients blessing your passage to the world below.

The path through the woods was getting narrow

and the aisle of trees shaded the last light of the moon.

But the light from the candles on the bridge across the water

lit the way from emerald steps, marking our trail deeper.

This is the frontier as far as I can pass,

but the calling of the Blackbird will lead you on from here.

Every tear will turn to an emerald in this forest,

and this is where it ends, the cry turns to laughter, my son.

You will be taken, I was meant to stay, my loved one.

Дитино моє, я поховаю тебе на найвищому пагорбі,

біля найвищого дерева, де зима вкриє тебе

і побудувати найбільший замок.

Там я поховаю тебе, з рук твоєї матері.

Скоро ангели перенесуть вас за край світу,

веде тебе найглибшим лісом,

подалі від хвороби, на світло.

Спи, дитя моє, поклади голову і залиш цей біль,

Я прочитаю ваші останні сторінки казки.

До нескінченного ранку я проклятий звідси;

вас заберуть, я мав залишитися...

У Смарагдовому лісі було тихо

і насичена зелень діамантового листя

блищав у небі високі верхівки дерев

на лагідному вітрі, високий, як гори на сході.

Відлуння кроків гігантів

затихали, як биття твого слабкого серця.

Тіні ночі вітають вас викривленою посмішкою.

Повільно з кожним дрібним вдихом.

Тримай мене за руку, тобі тут ніщо не зашкодить.

Ти майже вдома, мій маленький ангел, я проведу тебе.

Нічні створіння, єдинороги і білі сови,

скарби, заховані в смарагдовому світінні.

Зелене світло на білому вівтарі й чорному троні,

хори стародавніх благословляють твій шлях у нижній світ.

Стежка через ліс ставала вузькою

а проходи дерев затіняли останнє світло місяця.

Але світло від свічок на мосту через воду

освітлював шлях із смарагдових сходів, глибше позначаючи нашу стежину.

Це межа, наскільки я можу пройти,

але поклик Чорного Дрозда приведе вас звідси.

Кожна сльоза перетвориться на смарагд у цьому лісі,

і на цьому все закінчується, плач перетворюється на сміх, сину мій.

Тебе заберуть, я мав залишитися, мій коханий.