Подожди - СВО, Джино

моя мобила будто сдохла и как-то не уютно

будто дождь бьет по окнам в стекла

как будто в одночасье вымерли проспекты, прощай лето

как я не люблю все эти сантименты

моменты жизни, картинки, эти разговоры

ну и в чем твой хасл, это маты на грязных заборах

и навести бы шорох, поджечь этот город,

но сука-осень сделала сырым весь мой порох

на всех порах, весь в делах, позабыв про страх

я видел отраженье денег в собственных глазах

хотел бы в космос по ближе к этим звездам,

но попустился во время, поняв, что не

всё так просто

мне так нужно умирать на твоих руках

и мне так нужно витать в этих облаках

мне так нужно замерзать в этих белых снегах

я так устал жить в этих страшных снах

подожди, не буди, не суети, не гони

знаешь, я успею уйти

давай подождем хотя бы до завтра

так будет проще под этим дождем пройти

подожди, не буди, не суети, не гони

знаешь, я успею уйти

давай подождем хотя бы до завтра

если что прости, привет, меня прими

цвета красного внутри магнит

не отвернусь я по другому воспитан

пока город спит там, я пишу

и в голове ношу весь этот шум

рифмуя шум среди этих людей

смысл мысли и идеи в моих наблюдениях

и там, где деньги правды минимум

смоет ливнями все эти линии

уже заждались клиники причем давно

и мысли об одном как не пойти на дно

наконец-то понял, что для меня дороже

нашел дорогу среди сотни дорожек

чувства приумножить сможет лишь одна

и не беда, что разделяют города

как радио-волны, антенны ловят

так и чувства, что нужны как допинг

подожди, не буди, не суети, не гони

знаешь, я успею уйти

давай подождем хотя бы до завтра

так будет проще под этим дождем пройти

подожди, не буди, не суети, не гони

знаешь, я успею уйти

давай подождем хотя бы до завтра

если что прости, привет, меня прими

так будет проще под этим дождем пройти

моя мобіла ніби здохла і якось не затишно

ніби дощ б'є по вікнах у скло

начебто в одночас вимерли проспекти, прощай літо

як я не люблю всі ці сантименти

моменти життя, картинки, ці розмови

ну і чем твій хасл, це мати на брудних парканах

і навести би шерех, підпалити це місто,

але сука-осінь зробила сирим весь мій порох

на всіх порах, весь у справах, забувши про страх

я бачив відображення грошей у власних очах

хотів би в космос по ближче до цих зірок,

але попустився в час, зрозумівши, що не

все так просто

мені так треба вмирати на твоїх руках

і мені так треба витати в цих хмарах

мені так треба замерзати в цих білих снігах

я так втомився жити в цих страшних снах

почекай, не буди, не суєти, не гони

знаєш, я встигну піти

давай почекаємо хоча б до завтра.

так буде простіше під цим дощем пройти

почекай, не буди, не суєти, не гони

знаєш, я встигну піти

давай почекаємо хоча б до завтра.

якщо що вибач, привіт, мене прийми

кольору червоного всередині магніт

не відвернуся я по іншому вихований

поки місто спить там, я пишу

і в голові ношу весь цей шум

римуючи шум серед цих людей

сенс думки та ідеї в моїх спостереженнях

і там, де гроші правди мінімум

змиє зливами всі ці лінії

вже зачекалися клініки, причому давно

і думки про одному як не піти на дно

нарешті зрозумів, що для мене дорожче

знайшов дорогу серед сотні доріжок

почуття примножити зможе лише одна

і не біда, що поділяють міста

як радіохвилі, антени ловлять

так і почуття, що потрібні як допінг

почекай, не буди, не суєти, не гони

знаєш, я встигну піти

давай почекаємо хоча б до завтра.

так буде простіше під цим дощем пройти

почекай, не буди, не суєти, не гони

знаєш, я встигну піти

давай почекаємо хоча б до завтра.

якщо що вибач, привіт, мене прийми

так буде простіше під цим дощем пройти