I Watched The Film The Song Remains the Same - Sun Kil Moon

I watched the film The Song Remains the Same

At the midnight movies when I was a kid

At a Canton, Ohio mall with friends

One warm summer weekend

Jimmy Page stood tall and screamed

And I was mesmerized by everything

The Peter Grant and John Paul Jones dream sequence scenes

The close-up of the mahogany, double-neck SG

And though I loved the sound of the roaring Les Paul

What spoke to me most was «Rain Song» and «Bron-Yr-Aur»

And I loved the thunder of John Bonham’s drums

But even more, I liked «No Quarter’s» low Fender Rhodes hum

I don’t know what happened or what anyone did

But from my earliest memories, I was a very melancholic kid

When anything close to me at all in the world died

To my heart, forever, it would be tied

Like when my friend was thrown from his moped

When some kind of a big truck back-ended him

And when the girl who sat in front of me in remedial

Was killed in an accident one weekend and quickly forgotten about at school

And when we got the call that my grandmother passed

The nervous tension I’d been feeling for months broke

And strangely, I laughed

Then, I went to my bedroom, and I laid down

And in my tears and in the heaviness of everything, I drowned

Though I kept to myself and for the most part was pretty coy

I once got baited into clocking some undeserving boy

Out on the elementary school playground

I threw a punch that caught him off-guard and knocked him down

And when I walked away, the kids were cheering

And though I grinned, deep inside, I was hurting

But not nearly as much as I’d hurt him

He stood up, his glasses broken, and his face was red

And I was never a schoolyard bully

It was only one incident, and it has always eaten at me

I was never a young schoolyard bully

And wherever you are, that poor kid—I'm so sorry

And when I grew older, I learned to play guitar

While everyone else was throwing around a football

Wearing bright colors—the school issued them

Parroting passed-down phrases and cheerleading

I got a recording contract in 1992

From there, my name, my band, and my audience grew

And since that time, so much has happened to me

But I’ve discovered I cannot shake the melancholy

For 46 years now, I cannot break the spell

I’ll carry it throughout my life and probably carry it to Hell

I’ll go to my grave with my melancholy

And my ghost will echo my sentiments for all eternity

And now, when I watch The Song Remains the Same

The same things speak to me that spoke to me then

Except now, the scenes with Peter Grant and John Bonham

Are different when I think about the deaths that fell upon them

I got a friend who lives in the desert outside Santa Fe

And I’m going to visit him this Saturday

Between my travels and his divorces and our time not being what it was

It’s been fifteen years since I last saw him

He’s the man who signed me back in '92

And I’m going to go there and tell him face-to-face, «Thank you

For discovering my talent so early

For helping me along in this beautiful musical world I was meant to be in»

Я дивився фільм «Пісня залишається такою ж».

В опівночі, коли я був дитиною

У торговому центрі Кантона, штат Огайо, з друзями

Одні теплі літні вихідні

Джиммі Пейдж піднявся і кричав

І я був заворожений усім

Сцени сну Пітера Гранта та Джона Пола Джонса

Крупним планом SG із червоного дерева з подвійною горловиною

І хоча мені любився звук ревучого Les Paul

Мене найбільше зацікавили «Пісня дощу» та «Брон-Йр-Аур»

І мені любився грім барабанів Джона Бонема

Але навіть більше мені любився низький гул Fender Rhodes «No Quarter’s».

Я не знаю, що сталося чи що хтось зробив

Але з перших спогадів я був дуже меланхолійною дитиною

Коли все, що близьке мені, взагалі в світі померло

З моїм серцем назавжди воно буде прив’язано

Як коли мого друга викинули з мопеда

Коли якась велика вантажівка збила його

І коли дівчина, яка сиділа переді мною, виправляє

Загинув у аварії одного вихідного дня і швидко забув про нього в школі

І коли нам зателефонувала моя бабуся

Нервове напруження, яке я відчував протягом місяців, зірвалося

І, як не дивно, я розсміявся

Потім я пішов до спальні й ліг

І в сльозах і в важкості всього я потонув

Хоча я тримав самого себе й здебільшого був досить сором’язливим

Одного разу мене заманили, щоб я шукав якогось негідного хлопчика

На ігровому майданчику початкової школи

Я наніс удар, який застав його зненацька та збив

А коли я пішов, діти раділи

І хоча я посміхнувся, глибоко всередині, мені було боляче

Але не так сильно, як я б завдав йому болю

Він встав із розбитими окулярами й червоним обличчям

І я ніколи не був шкільним хуліганом

Це був лише один випадок, і він завжди з’їдав мене

Я ніколи не був молодим шкільним хуліганом

І де б ти не був, цей бідолашний малюк — мені так вибач

А коли я підріс, навчився грати на гітарі

Поки всі кидали футбол

У яскравих кольорах — школа їх видала

Папуга переданих фраз і черлідінг

Я отримав контракт на звукозапис у 1992 році

Звідти моє ім’я, мій гурт і моя аудиторія зростали

І з того часу зі мною сталося так багато

Але я виявив, що не можу позбутися меланхолії

Ось уже 46 років я не можу зламати чари

Я буду носити це упродовж усього мого життя і, ймовірно, віднести до Пекла

Я піду на могилу зі своєю меланхолією

І мій привид буде відлуняти мої почуття всю вічність

А тепер, коли я дивлюся "Пісня залишається такою ж".

Зі мною говорять ті самі речі, що говорили зі мною тоді

Крім тепер, сцени з Пітером Грантом і Джоном Бонем

Вони відрізняються, коли я думаю про смерть, яка напала на них

У мене є друг, який живе в пустелі біля Санта-Фе

І я збираюся відвідати його цієї суботи

Між моїми подорожами та його розлученнями та нашим часом не таким, яким був

Минуло п’ятнадцять років відтоді, як я його востаннє бачив

Це людина, яка підписала мене у 92-му

І я піду туди й скажу йому віч-на-віч: «Дякую

За те, що так рано виявив мій талант

За те, що ви допомагали мені в цьому прекрасному музичному світі, в якому я му  бути "