The Vision Of The Lady Of The Lake - Strawbs

The boatman rose to the sound of his heartbeat

Loud in the silent approach of the dawn

He glanced through the window at mist on the lake

Which hung like a shroud in the still of the morn

The silver cobwebs spun with the dew

Hung from the bushes in filigree splendour

And water lilies asleep on the lake

Were reflected so delicate, tranquil and tender

The boat man sighed as he strode through the woods

To the place where his boat lay moored to a stake

The hollow sound as his footsteps echoed

Until the sound was lost on the lake

He cast off, poling the boat from the shore

Peering a head through damp clinging haze

He thought that he saw strange swirling shapes

A trick on the eyes that the mist often plays

So intent was the boatman on crossing the lake

That he failed to notice the current that flowed

Leading his boat from familiar parts

He was firmly, yet somehow unknowingly, towed

All at once the mist seemed to lift

Sufficient to show the boatman a pool

That he’d never seen in the whole of his life

Unnaturally deep, black and silent, and cool

The boatman’s shirt clung to his back

He was sweating both from exertion and fear

He had the sensation that someone was watching

He felt the presence of somebody near

An invisible force prevented him moving

The strength of his arms was utterly sapped

The twisted bushes converged round the lake

Like a fish in a net he was trapped

Suddenly out of the water before him

The wraith-like form of a maiden appeared

Clad in shimmering radiant robes

The maiden materialised as she neared

The hair which finely crowned her head

Was a halo of golden reflecting the sun

All of the beautiful women of time

Were formed all at once into one

She handed the boatman the sword she was holding

Which flashed irridescent before his eyes

Excalibur surely was hardly a match

For a sword that simple description defies

The boatman stood transfixed by her gaze

Which reached to the depths of his very soul

To he who could conquer the evils of life

She offered herself as a whole

The maiden vanished before his gaze

Leaving him clutching the sword in his fist

The hairs on the nape of his neck seemed to stiffen

A creature approached him from out of the mist

It was powerful, huge and yet stupid indeed

For it held right back and failed to attack

The boatman struck at its small stupid eyes

And it crashed to the ground and lay on its back

Without a warning the sky seemed to blacken

As though the sun were in total eclipse

The boatman crouched low as a vast eagle swooped

And a horrified cry escaped from his lips

It strutted before him with pride in its bearing

Admiring its talons both vicious and cruel

Taking advantage the boatman struck fast

And the eagle slid to the depths of the pool

The terrified boatman tried moving his boat

But his pole had grown roots in the watery deep

The bank grew alive with the coils of a snake

And all you could hear was its slither and creep

It cast an envious stare at the boatman

Slid into the water and swam to the boat

He stood hypnotised by its green jealous eyes

As it came from the water and coiled round his throat

As its coils tightened slowly his breath came in gasps

As he choked so he lifted the sword in despair

As the snake was still gloating he severed its head

And in death the snake’s coils thrashed wild in the air

The boatman wiped the sweat from his brow

His heart was pounding as never before

His eyes like a lizard’s tongue darted around

Not daring to rest for a minute or more

An involuntary shiver went up his spine

As he heard the sound of eerie howls

A wolf appeared on the banks of the pool

Saliva dripped from its loathsome jowls

Hatred smouldered deep in his eyes

Which glowed like coals from Hades fire

It seemed to grow as it crouched and snarled

And watched as the boatman began to tire

It was almost as though the wolf had learned

For it did not attack as the others had done

But bided its time until the moment was right

And sprang as the boatman stared into the sun

But the boatman too had learned to hold back

And holding his sword as though a knife

He plunged it deep into the wolf’s heart

Then fell to his knees and prayed for his life

As he felt a hand on his shoulder he whirled

To find the maiden by his side

She smiled and the world seemed to open before him

He tried to speak but his tongue was tied

You must plunge the sword deep into my heart

Lest I should crumble into dust

She offered the boatman the meaning of life

And love, if he could but conquer lust

She bared her breasts before his eyes

The boatman still was stricken dumb

He flung the sword back into the water

Back to the depths from which it had come

The water around him began to boil

The maiden began to wither away

His boat was swamped as the creatures arose

And evil lived for another day

Човняр підвівся під звук свого серця

Голосно в тихому наближенні світанку

Він подивився крізь вікно на туман на озеро

Який висів, мов саван, у тиші ранку

Срібне павутиння з росою пряло

Висіли з кущів у філігранному блиску

А на озері сплять латаття

Були відображені такими делікатними, спокійними та ніжними

Човен зітхнув, проходячи через ліс

До місця, де лежав його човен, пришвартований до кола

Тихий звук, коли лунали його кроки

Поки звук не пропав на озері

Він відкинувся, відштовхнувши човен від берега

Виглядаючи головою крізь вологу чіпляючу імлу

Йому здалося, що він бачить дивні закручені фігури

Трюк із очима, який часто грає туман

Тому човняр мав намір перетнути озеро

Що він не помітив течію, яка текла

Веде свій човен зі знайомих частин

Його міцно, але якось несвідомо буксирували

Одразу здавалося, що туман піднявся

Досить, щоб показати човняру басейн

Такого він ніколи не бачив за все своє життя

Неприродно глибокий, чорний, тихий і прохолодний

Сорочка човняра прилипла до спини

Він спітнів і від напруження, і від страху

У нього виникло відчуття, ніби хтось дивиться

Він відчував присутність когось поруч

Невидима сила завадила йому рухатися

Сила його рук була повністю ослаблена

Скручені кущі зійшлися навколо озера

Як риба в сітці, він потрапив у пастку

Раптом з води перед ним

З’явилася привидоподібна форма діви

Одягнений у мерехтливі сяючі шати

Діва матеріалізувалася, коли вона наближалася

Волосся, яке тонко увінчало її голову

Був золотим ореолом, який відбивав сонце

Усі прекрасні жінки часу

Утворилися всі відразу в одне ціле

Вона передала човняру меч, який тримала в руках

Який райдужно промайнув перед його очима

Екскалібур, безумовно, був навряд чи відповідним

Для меча, якому простий опис не піддається

Човняр стояв, захоплений її поглядом

Що сягало до глибини його душі

Тому, хто зміг подолати зло життя

Вона запропонувала себе в цілому

Дівчина зникла перед його поглядом

Залишивши його стискати меч у кулаці

Волосся на потилиці, здавалося, стали жорсткими

З туману до нього підійшла істота

Воно було потужним, величезним і водночас дурним

Бо він втримався і не зміг атакувати

Човняр вдарив у його маленькі дурні очі

І він впав на землю і лежав на спині

Здавалося, що небо без попередження почорніло

Як, хоча сонце було в повному затемненні

Човняр пригнувся низько, коли налетів величезний орел

І з його вуст зірвався жахливий крик

Воно шпоряло перед ним із гордістю за свою поведінку

Захоплюючись його кігтями і злісними, і жорстокими

Користуючись перевагою, човняр швидко вдарив

І орел ковзнув у глибину басейну

Переляканий човняр спробував зрушити свій човен

Але його жердина пустила коріння у водянистій глибині

Банк ожив з витками змії

І все, що ви могли почути, — це його ковзання та повзання

Це кинуло заздрісний погляд на човняра

Сповз у воду й підплив до човна

Він загіпнотизований його зеленими ревнивими очима

Як вилетів із води й обвився навколо його горла

Коли її котушки повільно затягувалися, його дихання задихалося

Як задихався, так підняв меч у розпачі

Оскільки змія все ще злорадствовала, вона відрізала їй голову

І в смерті зміїні котушки дико лопотіли в повітрі

Човняр витер з чола піт

Його серце калаталося як ніколи

Його очі, як язик ящірки, металися

Не наважуючись відпочити ні хвилини, ні більше

Мимовільна тремтіння пройшла по хребту

Коли він почув звук жахливого виття

На березі басейну з’явився вовк

З його огидних щелеп текла слина

Ненависть тліла глибоко в його очах

Який світився, як вугілля від вогню Аїда

Здавалося, що він зростав, коли присідав і гарчав

І спостерігав, як човняр почав втомлюватися

Це було майже так, як навчився вовк

Бо він не атакував, як інші

Але дочекався свого часу, поки настав слушний момент

І стрибнув, коли човняр дивився на сонце

Але човняр теж навчився стримуватися

І тримає свій меч, як хоча ніж

Він занурив це глибоко в серце вовка

Потім упав на коліна і помолився за його життя

Коли він відчув руку на свому плечі, закрутився

Щоб знайти дівчину поруч із собою

Вона посміхнулася, і світ, здавалося, відкрився перед ним

Він намагався заговорити, але його язик був зав’язаний

Ти повинен занурити меч глибоко в моє серце

Щоб я не розсипався в порох

Вона запропонувала човняру сенс життя

І любов, якби він не зміг перемогти хіть

Вона оголила свої груди перед його очима

Човняр все ще був вражений німім

Він кинув меч назад у воду

Повернутися в глибини, з яких вона прийшла

Вода навколо нього почала кипіти

Дівчина почала в’янути

Його човен був затоплений, коли створіння виникли

І зло прожило ще один день