Caleb - Sonata Arctica

«There is a man in this world

Who has never smiled

You may know his tragedy

The later years, by heart

In the beginning

There was a mother, father and a child

A troubled little silent boy

Whose life they were to destroy

Known to us from this day

On like his father, Caleb.»

His mother came up with such a clever way to save the day with a little white

lie

He thinks he missed the point back then, but now he’s grown to understand it,

in a way

«Father said „I'm sorry“ only once, as I remember»

«The words weren’t meant to hurt, only destroy you, my stupid son…»

One person can make a difference, sometimes…

Just turn his head when the kid is still and has a weak neck

Smiled at his funeral, «happy you’re dead.»

All his solutions, it seemed, were only problems in disguise

Glueing on his drinkin' face, got ready to erase another day…

Mother was yet confident, although they had it tight, taught her son

At the end of every tunnel’s a little light

It wasn’t a lie, it was her hope, that everything would be fine one day

«He can fulfill his every dream, I’m happy as long as he’s not.»

«I hate it and fear can’t face it

The child is not right, he’s my greatest shame»

Go out, create thunder, and stand right under

That old apple tree

Where dead snakes let him feed on those

Lost hopes, all those kind words could hurt him even more, now

Somehow, lost one more way back home

Out on the lake, he rows towards a monster he should’ve been running away from,

years ago

The past had made him blind to the way he’d turned the pain into a way of life

Followed his father, tucked him in, Caleb knows the trade

He’s the portrait of a man his mother drew to hate forever

She was a beast, a deadly saint, wrong in many ways

Wanted to keep up the charade, until the end waltzing together

Over the hills, under the sea

Fighting the will, whole Universe

Why does a man driving a hearse

Live in fear, Gift and a Curse

Taking 'em out, taking 'em all

Shooting the wall, over and out

When nothing moves, all’s well

A decision he can find a way to live with

…and dried up flowers are so beautiful

And it applies to all things living, and dead

For that I serve my time… in my suite in Hell

«Now I ring the bell to tell the world

I’m ready when they bring out the soon to be dead against the wall …»

Oo-oo-ooo

This necessary evil has no heart

Ooo-oo-ooo

Flowers and people he will now enlace

A price he must pay serving a cold

…whatevergod

«У цьому світі є людина

Хто ніколи не посміхався

Ви можете знати його трагедію

Пізніші роки напам’ять

Спочатку

Були мати, батько та дитина

Маленький мовчазний хлопчик

чиє життя вони мали знищити

Відомий нам з цього дня

Як і його батько Калеб».

Його мати придумала такий розумний способ врятувати день маленьким білим

брехати

Він думає, що тоді упустив суть, але тепер він доріс це розуміти,

в певному сенсі

«Наскільки я пам’ятаю, батько сказав «Мені шкода» лише раз»

«Слова не мали на меті ранити, а лише знищити тебе, мій дурний сину…»

Одна людина може змінити інколи…

Просто поверніть голову, коли дитина спокійна і має слабку шию

Посміхнувся на його похороні: «Щасливий, що ти помер».

Усі його рішення, здавалося, були лише прихованими проблемами

Приклеївши його п’яницю, приготувався стерти ще один день…

Мама була ще впевнена в собі, хоча їм було туго, навчала сина

В кінці кожного тунелю — трохи світла

Це була не брехня, це була її надія, що колись усе буде добре

«Він може здійснити будь-яку свою мрію, я щасливий, поки він цього не робить».

«Я ненавиджу і страх не може протистояти цьому

Дитина не права, це мій найбільший сором»

Вийдіть, створіть грім і станьте прямо під

Та стара яблуня

Де мертві змії дають йому харчуватися ними

Втрачені надії, усі ці добрі слова можуть зараз ще більше зашкодити йому

Якось втратив ще одну дорогу додому

На озері він гребує до монстра, від якого мав би тікати,

багато років тому

Минуле зробило його сліпим до того, як він перетворив біль на спосіб життя

Пішов за батьком, підсунув його, Калеб знає ремесло

Це портрет чоловіка, якого його мати намалювала, щоб ненавидіти вічно

Вона була звіром, смертельною святою, багато в чому помилялася

Хотілося продовжити шараду, до кінця разом вальсуючи

За пагорбами, під морем

Боротьба з волею, весь Всесвіт

Чому чоловік керує катафалком?

Живіть у страху, дару та прокляття

Виймаючи їх, забираючи їх усіх

Стріляючи по стіні, знову й знову

Коли нічого не рухається, все добре

Рішення, з яким він може знайти спосіб жити

…і засохлі квіти такі гарні

І це стосується усього живого і мертвого

Для цього я відбуваю час… у мому люксі в Пеклі

«Тепер я дзвоню в дзвін, щоб розповісти світу

Я готовий, коли вони принесуть до стіни тих, хто скоро помре…»

Ооооооо

Це необхідне зло не має серця

Ооооооооо

Квіти та людей, яких він зараз оплетить

Ціна, яку він повинен заплатити, обслуговуючи застуду

... будь-який бог