Мы не подружимся - Сметана band

Прости, но мы с тобой не подружимся,

Уже на третий день в танце закружимся.

Я с мыслями о тебе, ты с мыслями обо мне,

Мы будем сниться друг другу, не выключать свет.

Ведь мы станем бояться спать по одиночке,

Я буду маяться в постели, удлинятся ночи.

Ты в это время будешь слушать грустную музыку,

А утром, мы отнесём свои мечты на мусорку.

Мы будем сидеть по разные стороны мониторов,

Будто нас разделяет океан, а не город.

И мы не станем с тобой больше никогда встречаться,

Осознавая, что потом придётся расставаться.

Конечно, может я это всё надумал.

Тебе плевать, а это больной мозг придумал.

Скорей всего, я - обыкновенный трус;

И лишь боюсь того, что в тебя влюблюсь.

Я не такой, каким хотел казаться;

Но вот, боюсь тебе в этом признаваться.

Я очень долго строил своё одиночество,

Боюсь сломаться, когда оно закончится.

Я мастер упускать момент, а потом писать песни.

Конечно, это больно, но тем интересней.

И ты услышишь этот трек но ничего не поймёшь;

Включишь другую тему, и дальше пойдёшь.

Возможно, сейчас, пока я пишу эти слова,

Ты смотришь перед поцелуем кому-то в глаза.

А я, всё представляю, как мы с тобой в танце кружимся,

Поверь, уж лучше мы не подружимся.

Лучше мы не подружимся.

Слова больше не лезут в горло.

Ну, хватит ныть.

С меня довольно.

И я хотел бы эту песню никогда не петь,

Но все же нужно куда-то это деть.

Потом вновь закрою сердце в клетку.

Буду смеяться над людьми, как обезьяна с ветки.

Я буду вновь опустошенный, и на весь мир злой,

Что в моём случае и значит - быть собой.

А по-другому б не было, как ни крути.

Мне выпадают только сложные пути.

И цели нет, и некому помочь идти,

Но ты могла бы меня ими провести.

Вибач, але ми з тобою не потоваришуємо,

Вже на третій день у танці закружляємо.

Я з думками про тебе, ти з думками про мене,

Ми снитимемося один одному, не вимикатимемо світло.

Адже ми будемо боятися спати поодинці,

Я буду мучитися в ліжку, подовжаться ночі.

Ти в цей час слухатимеш сумну музику,

А вранці ми віднесемо свої мрії на смітник.

Ми сидітимемо по різні боки моніторів,

Начебто нас поділяє океан, а не місто.

І ми не станемо з тобою більше ніколи не зустрічатися,

Усвідомлюючи, що потім доведеться розлучатися.

Звичайно, може, я це все надумав.

Тобі начхати, а це хворий мозок придумав.

Швидше за все, я – звичайний боягуз;

І лише боюся, що в тебе закохаюся.

Я не такий, яким хотів здаватися;

Але ось боюся тобі в цьому зізнаватись.

Я дуже довго будував свою самотність,

Боюся зламатися, коли воно скінчиться.

Я майстер упускати момент, а потім писати пісні.

Звичайно, це боляче, але тим цікавіше.

І ти почуєш цей трек, але нічого не зрозумієш;

Включиш іншу тему і далі підеш.

Можливо, зараз, поки я пишу ці слова,

Ти дивишся перед поцілунком комусь у вічі.

А я, все уявляю, як ми з тобою в танці кружляємо,

Повір, краще ми не подружимося.

Краще ми не потоваришуємо.

Слова більше не лізуть у горло.

Ну, вистачить нити.

З мене досить.

І я хотів би цю пісню ніколи не співати,

Але все ж таки треба кудись це діти.

Потім знову зачиню серце в клітку.

Сміятимусь над людьми, як мавпа з гілки.

Я буду знову спустошений, і на весь світ злий,

Що в моєму випадку і означає бути собою.

А інакше б не було, як не крути.

Мені випадають лише складні шляхи.

І мети немає, і нікому допомогти йти,

Але ти могла б мене провести.