Barbriallen - Simon & Garfunkel

It was in the merry month of May

When green bugs were a-swelling

Sweet William on his death bed lay

For the love of Barbriallen

He sent his servant to the town

The place where she’d been dwelling

Say master dear has sent me here

If your name be Barbriallen

And slowly, slowly she got up

And slowly she went to him

And all she said when she got there

Young man I think you are dying

Oh, don’t you remember the other day

When we where in a tavern

You drank your health to the ladies there

And you slided Barbriallen

He turned his face unto the wall

He turned his back upon her

Adieu, adieu to all my friends

Be kind to Barbriallen

She looked to the east, she looked to the west

She saw his corpse a-coming

Oh, put him down for me she cried

That I may gaze upon him

The more she looked, the more she grieved

She bursted it out in crying

Oh, pick me up and carry me home

For I feel like I am dying

They buried sweet Willy in the old church yard

And Barbara in the new one

From Willy’s grave there grew a rose

From Barbara’s a green briar

They grew and they grew on the old church wall

And could not grow no higher

And there they tied in a true love’s knot

The rose bush and the briar.

Це було в веселі місяці травні

Коли зелені клопи були а-пухання

Милий Вільям лежав на смертному ложі

З любові до Барбріаллена

Він послав свого слугу до міста

Місце, де вона жила

Скажімо, любий господар надіслав мене сюди

Якщо ваше ім’я Барбріаллен

І поволі, повільно встала

І поволі підійшла до нього

І все, що вона сказала, коли приїхала туди

Молодий чоловік, я думаю, що ти вмираєш

Ой, ти не пам’ятаєш того дня

Коли ми були в таверні

Ви пили своє здоров’я за тамтешніх дам

І ти ковзнув Барріаллена

Він повернувся обличчям до стіни

Він повернувся до неї спиною

Прощай, прощай усім моїм друзям

Будьте ласкаві до Барбріаллена

Вона дивилася на схід, дивилася на захід

Вона бачила, як наближається його труп

О, поклади його для мене, — вона плакала

Щоб я міг на нього дивитися

Чим більше вона дивилася, тим більше сумувала

Вона розплакалася

О, візьми мене і віднеси додому

Бо я відчуваю, що вмираю

Вони поховали милого Віллі на старому церковному подвір’ї

І Барбара в новому

З могили Віллі виросла троянда

Від Барбари зелений шипшина

Вони росли й росли на старій церковній стіні

І не міг вирости не вище

І там вони зав’язали справжній любовний вузол

Трояндовий кущ і шипшина.