Straggler from Atlantis - Sieges Even

Out of the sea and no longer wind-driven, an ominous shore beckoned him

Murmurous waves comforted thy rebirth from the wamb of the strangling ocean

Kardios — sprawled on a while coast, alive and ashore far from home

Reminding the garden where a tune brought mischief a quivering shadow slid

across him!

All of a sudden something towered before him, an assembly of giants older than

time

Weakend and weary with a harassing arcanum they eyed Kardios, Nephol their name

Further they heard Kardios’tale, Enek and Yod and Lotay

Solemn silence fell upon them for Theona’s Atlantis was drowned in the sea…

Out of the sea — from dark waters he rose

Kardios — bearing the burden and throe of memory

Theona overrade the presage of old

Kardios, who drowned the isle kingdom… kissing the kiss of death!

In bright unbroken beams from the far untold unknown

Like a torrent of foam he came

An obscure structure without shape or form

Coming from the skies faster than light

«Atlantis, Atlantis has flowered forever

For Theona has resigned as her queen

Worshipped and honored and loved but kissed never…

So is Theona and always has been»

«Fairer Theona than moon or than sun

Fairer stan stars in the vault of the skies

No man can say when her reign has begun

Lovely and queenly and regal and wise

So it was told by the gods in high heaven

Atlantis shall live and forever prevail

Until her sweet lips in a love-kiss are given

So runs the prophecy, so says the tale

Forever Atlantis has flowered but this

Is told of Theona — the moment that she grants

To a lover the boon of a kiss

Atlantis, Theona will drown in the sea…"

Out of the sea — seeking remission

Predestination — the harper from the sea

Nephol island — sullen from a riddle, known as filth

Exemption from a substance they called Fith…

Fith subsisted and throve of Nephal flesh

Brought upset and turmoil

Burdened with dismay anf bereft of hope

The giants hearts failed them

Devoured with ambition he was led before a well

Once the home of spirits, convenient of Fith

A weird blotch of wastness to separate the sun

Far below the well a pallid spot of silver light

Peering in the void old Atlantis came to mind

Theona’s tender eyes in the raging, roaring flood

An edge of icy-blue from the cave community

To combat Fith and cast off the burden memory!

Prepared well for the finale he descended to Fith, the luminous mass from the

stars

The flaplike projection thrusted Kardios with a touch like a tongue of bright

flames

But the glow of awareness in Fith’s tissue blinked out, the panting breath

labored then stopped!

So it was told and freedom was given to the giant kin, Nephol their name!

«My sword was wonders shall we twain not do?

The world is ours to roam and render clean

Against whatever peril comes in view

My arm is strong, your point and edge are keen»

«For storming citadels for holding clear

From sail and sloth, for glory in the sun

For showing enemies the face of fear

My good companion, you and I are one!»

Out of the sea — remission was found

Kardios — the straggler from the sea

Farewell to the cave community

Walking past the trunks he hummed Theona’s tune…

З моря і більше не вітер, зловісний берег вабив його

Шумливі хвилі втішили твоє відродження з лона задушливого океану

Кардіос — розкинувся на довжньому узбережжі, живий і на березі далеко від дому

Нагадуючи сад, де мелодія приносила зло, тремтлива тінь ковзала

через нього!

Раптом щось піднялося перед ним, зібрання гігантів, старших за

час

Слабкі й втомлені з докучливими таємницями вони дивилися на Кардіоса, Нефола на їхнє ім’я

Далі вони почули Кардіос’тале, Енека, Йода і Лотая

На них запала урочиста тиша, бо Атлантида Теони потонула в морі…

З моря — із темних вод він піднявся

Кардіос — несе тягар і муки пам’яті

Теона переважила передвістя старого

Кардіос, який втопив острівне королівство… цілував поцілунок смерті!

У яскравих безперервних променях з далекого незвіданого

Він прийшов, як поток піни

Нечітка структура без форми чи форми

Приходить з небес швидше за світло

«Атлантида, Атлантида розквітла назавжди

Бо Теона подала у відставку як її королева

Поклонялися, шанували і любили, але ніколи не цілували...

Теона — і завжди була»

«Теона прекрасніша за місяць чи сонце

Справедливіший Стен зірки на небесному склепінні

Жоден чоловік не може сказати, коли почалося її правління

Прекрасна і королева, царствена і мудра

Так про це розповіли боги на високому небі

Атлантида буде жити і вічно пануватиме

Поки її солодкі губи в любовному поцілунку не подаруються

Так пророцтво, так говорить казка

Назавжди Атлантида розквітла, але це

Розповідають про Теону — момент, який вона дарує

Для закоханого благо поцілунку

Атлантида, Теона потоне в морі..."

З моря — шукати звільнення

Приречення — арфист із моря

Острів Нефол — похмурий від загадки, відомої як бруд

Звільнення від субстанції, яку вони назвали Фіт…

Фіт існував і процвітав нефалом

Приносив засмучення і негаразди

Обтяжений жахом і позбавлений надії

Серця велетнів підвели їх

Пожираного амбіціями, його вели перед колодязем

Колишній дім духів, зручний Fith

Дивна пляма марнотратства, щоб відокремити сонце

Далеко під колодязем бліда пляма сріблястого світла

Пригадалося вдивлятися в порожнечу старої Атлантиди

Ніжні очі Теони в бушуючій, ревучій повені

Край крижано-блакитного від громади печер

Щоб боротися з Фітом і скинути тягар пам’яті!

Добре підготуючись до фіналу, він спустився до Фітса, світлої маси з

зірки

Проекція, схожа на клаптя, штовхнула Кардіоса з дотиком, наче яскравий язик

полум'я

Але сяйво свідомості в тканинах Фіта згасло, задихаючись

потрудився потім перестав!

Так так сказано і свободу дано роді-велетню, Нефол, їхнє ім’я!

«Мій меч був дивом, хіба ми не будемо робити?

Світ наш бродити та зробити його чистим

Проти будь-якої небезпеки, яку ви бачите

Моя рука сильна, твій вістря й край гострі»

«За штурм цитаделей, щоб утриматися

Від вітрил і ліні, на славу на сонці

Щоб показати ворогам обличчя страху

Мій добрий товариш, ти і я є одне ціле!»

З моря — ремісія була знайдена

Кардіос — відстає з моря

Прощання з печерною спільнотою

Проходячи повз стовбури, він наспівував мелодію Теони…