Оставь - Shot

Нам не надо больше боли, чтобы понимать кто прав,

Это наша доля подавляет всё вокруг и страх

Не даёт покоя, мысли об одном, не создать этот мир

Снова и снова летим, как первый снег последних зим.

Я перевёл все стрелки назад, чтобы понимать кто мы есть в этом мире,

Я не могу так жить, будто бы я умер в холодной квартире,

Потерять, но понимать, что этого я сам захотел, просто глупо,

Если так, это не сон, то на душе холодная вьюга.

Откуда идеи, прости, я не смею,

Остаться огнём, ночью и днём не остыть, но я тлею.

И после без угроз и вопросов уйду тихо, туда,

Где меня никто не найдёт, откуда не ждут поезда.

Печаль и грусть, ну и пусть это последний шанс,

Пока держусь, но чувство скоро погружусь я в транс,

Поссорюсь и снова я подружусь с самим собой,

Кто знает, тот поймёт, тут никак не проблемы с головой.

Зима будет стучать в окно морозом,

Ты скучать и розы на окне завянут также, как высохнут слёзы,

А ты по-прежнему красива, нежна,

Но прости любовь не важна, ты не любима и не нужна мне…

Оставь меня, нам не создать этот мир

Снова и снова, летим, как первый снег наших последних зим.

Сердца любили и с тобою мы были честны,

И нас не станет, мы уйдём лишь каплями нашей весны…

Оставь меня нам не создать этот мир,

Лето сожжёт, палящим солнцем где-то в глубине наших квартир.

Сердца любили, но пора нам расстаться с тобой,

И осень унесёт всю нашу боль, опавшею листвой…

Стонами, криками, тонем мы бликами, по небу,

Мысли открыты, только тобою как-то не понят был.

Меня не станет, сердце камнем падёт с высоты,

Вопрос ответа не найдёт куда исчезли я и ты.

Песка не хватит в часах наших судеб, чтобы всё встало

На место и без прелюдий слова любви, без лести, только честно.

Мало минуты, мало нам часа, не хватит и года,

Чтобы финала картина была без гримас и моды.

Лето — тепло, зима — ветра, осень — листва,

Весна — любовь, только она для нас давно унесена,

В далёком сентябре, сожжённой кучей, только ты по-прежнему

В своём календаре отметишь дату, там на всякий случай.

Нежная моя, любимая когда-то, просто помни,

То, каким я был, любящим, весёлым и в меру скромным,

Я ухожу, как прежде, только теперь на совсем,

Оставь меня наедине с холодом этих серых стен…

Оставь меня, нам не создать этот мир

Снова и снова, летим, как первый снег наших последних зим.

Сердца любили и с тобою мы были честны,

И нас не станет, мы уйдём лишь каплями нашей весны…

Оставь меня нам не создать этот мир,

Лето сожжёт, палящим солнцем где-то в глубине наших квартир.

Сердца любили, но пора нам расстаться с тобой,

И осень унесёт всю нашу боль, опавшею листвой…

Нам не треба більше болю, щоб розуміти хто правий,

Це наша частка пригнічує все навколо і страх

Не дає спокою, думки про одного, не створити цей світ

Знову й знову летимо, як перший сніг останніх зим.

Я перевів усі стрілки назад, щоб розуміти хто ми є в цьому світі,

Я не можу так жити, ніби я помер у холодній квартирі,

Втратити, але розуміти, що цього я сам захотів, просто безглуздо,

Якщо так, це не сон, то на душі холодна завірюха.

Звідки ідеї, вибач, я не смію,

Залишитися вогнем, вночі і днем ​​не охолонути, але я тлію.

І після без загроз і питань піду тихо, туди,

Де мене ніхто не знайде, звідки не чекають поїзди.

Сум і сум, ну і нехай це останній шанс,

Поки тримаюся, але відчуття скоро занурюся я в транс,

Посварюся і знову я подружуся з самим собою,

Хто знає, той зрозуміє, тут ніяк не проблеми з головою.

Зима стукатиме в вікно морозом,

Ти скучати і троянди на вікні зав'януть також, як висохнуть сльози,

А ти  як і раніше красива, ніжна,

Але пробач любов не важлива, ти не улюблена і не потрібна мені.

Залиш мене, нам не створити цей світ

Знову й знову, летимо, як перший сніг наших останніх зим.

Серця любили і з тобою ми були чесні,

І нас не стане, ми підемо лише краплями нашої весни...

Залиш мене нам не створити цей світ,

Літо спалить, палючим сонцем десь у глибині наших квартир.

Серця любили, але пора нам розлучитися з тобою,

І осінь занесе весь наш біль, що опалим листям...

Стонами, криками, тонемо ми відблисками, по небу,

Думки відкриті, тільки тобою якось не було зрозуміло.

Мене не стане, серце каменем впаде з висоти,

Питання відповіді не знайде куди зникли і ти.

Піску не вистачить у годинах наших доль, щоб все стало.

На місце і без прелюдій слова любові, без лестощів, тільки чесно.

Мало хвилини, мало нам години, не вистачить і року,

Щоб фіналу картина була без гримас та моди.

Літо — тепло, зима — вітру, осінь — листя,

Весна — кохання, тільки воно для нас давно віднесене,

У далекому вересні, спаленій купою, тільки ти як і раніше

У своєму календарі відзначиш дату, там на всяк випадок.

Ніжна моя, кохана колись, просто пам'ятай,

Те, яким я був, люблячим, веселим і в міру скромним,

Я йду, як раніше, тільки тепер на зовсім,

Залиш мене наодинці з холодом цих сірих стін...

Залиш мене, нам не створити цей світ

Знову й знову, летимо, як перший сніг наших останніх зим.

Серця любили і з тобою ми були чесні,

І нас не стане, ми підемо лише краплями нашої весни...

Залиш мене нам не створити цей світ,

Літо спалить, палючим сонцем десь у глибині наших квартир.

Серця любили, але пора нам розлучитися з тобою,

І осінь занесе весь наш біль, що опалим листям...