Vinton, LA - Sea Oleena

And anything against the right kind of light looks blessed

But all the early evening shadows couldn’t disguise this unrest

And the nights in depth are infinite as always

But the days in length are only ever days

So we take to the waves

And we swallow the salt

And our bodies do swell

But our shadows stay sharp

Still the silence is soft

When the sentences stop

And you were aglow, and I was alone and so overwhelmed

And were we really leaving shadows hidden behind our past selves

You were so unwell, with arms outstretched the whole way

But the long limbs fell, in falling found their place

And then at the end of the eleventh day

Elevated only by the grace of an airplane

I became aware of a change

And I slept through the night, first

Lighter than a leaf upon a pool of water

Where I sunk like a boulder

Blurry was the line between the deep and deeper

Then I landed on my cold floor

Heavy in the hallway of a house familiar

So I bolted out the back door

Kicked the silver key beneath a mound of black dirt

Then you took me on a long drive

Eyes were all alight and on the road so injured

And you parked us on an incline

Climbing out the window with the words I’d whispered

Holier eyes couldn’t hold you away from the light

Holier arms couldn’t hold all the darkness you hide

І все проти правильного світла виглядає благословенним

Але всі ранні вечірні тіні не могли замаскувати це хвилювання

А ночі в глибині, як завжди, нескінченні

Але довжина днів – це лише дні

Тож ми виходимо до  хвиль

І ми ковтаємо сіль

І наші тіла набухають

Але наші тіні залишаються різкими

Досі тиша м’яка

Коли речення припиняються

І ти сяяв, а я був один і такий пригнічений

І чи дійсно ми залишали тіні, приховані за нашим минулим я

Тобі було так погано, ти всю дорогу розкинув руки

Але довгі кінцівки впали, у падінні знайшли своє місце

А потім на кінець одинадцятого дня

Піднесений лише благодатністю літака

Я узнав про зміну

І спочатку я проспала всю ніч

Легше, ніж лист на воді

Де я затонув, як валун

Розмитою була межа між глибоким і глибшим

Потім я приземлився на мою холодну підлогу

Важко в коридорі знайомого будинку

Тому я викрив задні двері

Вдарив ногою срібний ключ під купою чорного бруду

Тоді ти взяв мене в довгу поїздку

Очі всі горіли, а на дорозі були травмовані

І ви припаркували нас на схилі

Виліз у вікно зі словами, які я прошепотів

Святіші очі не могли утримати вас від світла

Святіша зброя не могла втримати всю темряву, яку ти приховуєш