Lights - Santos

Limp Bizkit на диске, негромко

Behind blue eyes, холодная водка,

И легкий lights, мы сонные

На других концах города,

Вылетаю из окон, мимо мониторов.

Один глоток, один звонок,

Одна любовь, one love,

И без лишних слов,

Да и так все знаешь ты,

А цветы в руках просто тебе дарил, винил на вы.

Это old school и классика,

И не мало левых движений за тобой,

Знаешь, я просекал, но город как пасека,

А мы как пчелы гоняем в нем

Туда-сюда, туда-сюда.

Порой от суеты охота скрыться,

Но мы вязнем в этом, стараясь смириться,

Измеряя единицами наши лимиты,

От мобильных телефонов тупо зависим.

Нет писем как раньше, меньше переживаний,

Почта стала, просто оплатой коммунальных,

Мы все забыли, как это быть любимыми,

Мы любим Франклина больше, чем Монами.

Потерялось понятие слова «дружба»,

Сейчас все больше нужен ты, когда что-то нужно.

А я скручиваю эту горячую штучку,

Пускаю колечки, нагоняя тучи.

Думаю о том, что будет завтра,

Что ждет наших детей при таких раскладах,

Как сложится все с любимой,

Может американизируемся и станем наигранными.

А может просто жизнь-комета,

Миллион фрагментов от зимы до лета,

Время стирает память, когда кончается лента,

Но думаю не в этом году,

И не из 9 миллиметров.

Пока моя крутится лента.

Город погасит фонари..

Я в дороге…

Черный кофе..

Такси.

Штука.

Пофиг.

Limp Bizkit на диску, тихо

Behind blue eyes, холодна горілка,

Та легкі lights, ми сонні

На інших кінцях міста,

Вилітаю з вікон, повз монітори.

Один ковток, один дзвінок,

Одне кохання, one love,

І без зайвих слів,

Та й так ти знаєш,

А квіти в руках просто тобі дарував, звинувачував ви.

Це old school та класика,

І не мало лівих рухів за тобою,

Знаєш, я просікав, але місто як пасіка,

А ми як бджоли ганяємо у ньому

Туди-сюди, туди-сюди.

Часом від суєти охота втекти,

Але ми в'язнемо в цьому, намагаючись змиритися,

Вимірюючи одиницями наші ліміти,

Від мобільних телефонів тупо залежимо.

Немає листів як раніше, менше переживань,

Пошта стала просто оплатою комунальних,

Ми всі забули, як це бути коханими,

Ми любимо Франкліна більше, ніж Монамі.

Втратилося поняття слова «дружба»,

Зараз все більше потрібний ти, коли щось потрібне.

А я скручую цю гарячу штучку,

Пускаю кільця, наздоганяючи хмари.

Думаю про те, що буде завтра,

Що чекає наших дітей за таких розкладів,

Як складеться все з коханою,

Може американізуємось і станемо награними.

А може, просто життя-комета,

Мільйон фрагментів від зими до літа,

Час стирає пам'ять, коли закінчується стрічка,

Але думаю не цього року,

І не з дев'яти міліметрів.

Поки моя стрічка крутиться.

Місто погасить ліхтарі.

Я в дорозі…

Чорна кава..

Таксі.

Штука.

Пофіг.