Я знаю... - Санчес

Крис:

Где те люди, кем были мы?

Их больше нет, остыли следы…

Мы не любим и не мечтаем,

Но летаем, разгоняясь, горячим чаем.

Возле стойки или перед столиком стоя

Мы стоим несколько ниже, чем из себя строим.

Ищем свет во тьме, дабы отойти от дел

Или счастье в толпе легкодоступных тел

Как мало времени потеряно

И теряем эти минуты намеренно

Переубеждаем, тянем за собой на дно

Тех, кто пока выбраться не смог

Едкий смок и каждый день похмелье

Снова мы в завязке со следующей недели

Мы поняли давно — иначе уже не будет…

Поиски скорости и люди, люди, люди…

Я знаю, мой путь не доведет до рая…

Я знаю, то, что судьба слепая

Я знаю, будут закрытые двери

Как испытание… в остальном, увы, не уверен…

Санчес:

Это дорога назад, но она прямая

В серпантинах рая всё живое умирает…

Вариантов нет, а зло удачу тащит

Когда нет будущего в настоящем

Эпоха полностью сети — цифра — нет пленок

Дети в интернете — «virtuality» с пеленок

Это твой путь вперед… от мала до велика

C неба до земли и снова в небо — один, лишь, миг…

Что бы такого сделать, дабы открыть глаза?

Я думаю, что вижу, — надо еще много сказать

И мне уже не кричать, голос мне мой сказал:

«Угомонись уже, наверно, открой глаза!

«Живи для себя, живи, как хочешь ты

Или дальше меряй этот пресс карманной пустоты»

Но, знаешь — я так не могу — и это не моё

Моё — это когда уверенно вперед ступаешь вдвоем

Вот тогда есть смысл в пройденных часах

Тогда увидишь красоту в обычных местах

Тогда, когда найдёшь именно ту

Перестанешь верить в пустоту…

Я знаю, мой путь не доведет до рая…

Я знаю, то, что судьба слепая

Я знаю, будут закрытые двери

Как испытание… в остальном, увы, не уверен…

Кислый:

Не проститься с прошлым.

Не в частности, не в общем.

Не смыть картину с кожи, забыть всё, что тревожит.

Чего дороже?

Занять своё место в ложе.

Теряя гроши, быть честным, а не пошлым

«Себе дороже» — говорила мама Сережи —

«Если ты будешь сам к себе неосторожен

Ты будешь брошен!

И эту ношу

Пронесешь в себе по жизни, под кожей…»

Но мал и глуп Сережа был и не унял свой пыл

Дразнил судьбу направо и налево, не жалел сил

Был очарователен в своих безумствах роли

Люди сжимали зубы, но продолжали корчится от боли

Всё же на воле — пора собирать камни!

Как ветер в поле — пора разжигать пламя!

Быть вечно пьяным или под планом

Эта дорога никак не доведет до рая…

Я знаю, мой путь не доведет до рая…

Я знаю, то, что судьба слепая

Я знаю, будут закрытые двери

Как испытание… в остальном, увы, не уверен…

Кріс:

Де ті люди, ким були ми?

Їх більше немає, охолонули сліди…

Ми не любимо і не мріємо,

Але літаємо, розганяючись, гарячим чаєм.

Біля стійки або перед столиком стоячи

Ми стоїмо трохи нижче, ніж із себе будуємо.

Шукаємо світло у темряві, щоб відійти від справ

Або щастя в натовпі легкодоступних тіл

Як мало часу втрачено

І втрачаємо ці хвилини навмисно

Переконуємо, тягнемо за собою на дно

Тих, хто поки що вибратися не зміг

Їдкий смок і кожен похмілля

Знову ми в зав'язку з наступного тижня

Ми зрозуміли давно — інакше вже не буде…

Пошуки швидкості та люди, люди, люди…

Я знаю, мій шлях не доведе до раю…

Я знаю, те, що доля сліпа

Я знаю, будуть закриті двері

Як випробування… врешті, на жаль, не впевнений…

Санчес:

Це дорога назад, але вона пряма

У серпантинах раю все живе вмирає…

Варіантів немає, а зло удачу тягне

Коли немає майбутнього в теперішньому

Епоха повністю мережі — цифра — немає плівок

Діти в інтернеті — «virtuality» з пелюнок

Це твій шлях уперед… від мала до велика

З неба до землі і знову в небо одна, лише, мить…

Що такого зробити, щоб розплющити очі?

Я думаю, що бачу, треба ще багато сказати

І мені вже не кричати, голос мені мій сказав:

«Угамуйся вже, мабуть, розплющ очі!

«Живи собі, живи, як хочеш ти

Або далі міряй цей прес кишенькової пустки»

Але, знаєш — я так не можу і це не моє

Моє — це коли впевнено вперед ступаєш удвох

Ось тоді є сенс у пройденому годиннику

Тоді побачиш красу у звичайних місцях

Тоді, коли знайдеш саме ту

Перестанеш вірити в порожнечу...

Я знаю, мій шлях не доведе до раю…

Я знаю, те, що доля сліпа

Я знаю, будуть закриті двері

Як випробування… врешті, на жаль, не впевнений…

Кислий:

Не розпрощатися з минулим.

Не в части, не взагалі.

Не змити картину зі шкіри, забути все, що турбує.

Чого дорожче?

Зайняти своє місце в ложі.

Втрачаючи гроші, бути чесним, а не вульгарним

«Себе дорожче» — говорила мама Сергія —

«Якщо ти будеш сам до себе необережний

Ти будеш кинутий!

І цю ношу

Пронесеш у собі по життя, під шкірою...»

Але малий і дурний Сергій був і не втрачав свій запал

Дражнив долю праворуч і ліворуч, не шкодував сил

Був чарівний у своїх безумствах ролі

Люди стискали зуби, але продовжували корчитися від болю

Все ж на волі — настав час збирати каміння!

Як вітер у поле — час розпалювати полум'я!

Бути вічно п'яним чи під планом

Ця дорога ніяк не доведе до раю ...

Я знаю, мій шлях не доведе до раю…

Я знаю, те, що доля сліпа

Я знаю, будуть закриті двері

Як випробування… врешті, на жаль, не впевнений…