Возвращение - Санчес

Прости, отпусти, я вернусь

Твое слово убивает грусть снова

У окна меня ждет мама

В зеленом городе опять тебя строю, янтарный замок

Помню ласку рук, ценю и знаю

Для кого-то самым близким другом был курок

Дальше годы стирают нас, мы стареем,

Но даже в январе молитва мамина греет

Сколько глаз холодных, тел каменных

Фраз, криков, небо с нами плакало,

А я пытался разорвать границы мира дикого

Кричал, бил, пытал, чтобы познать его

Обещал приехать третьего, заказные письма врали

Зачем доверие у чужих людей искали

дорога в сердце и глаза знают, возвращайся

материнская любовь не тает… не тает!!!

Моя забытая мечта уходит вдаль

Я отпускаю её и мне уже не жаль

Напрасно мы часто кидаем в никуда фразы

Издали всматриваясь в даль с пристани

Дороже быть искренним, в этом смысл ведь,

А жизнь исповедь, зачем же быстро так

Ставить точки, разбивать её на куски

Может быть от тоски, я помню всё

Мы не вместе с тобой, мы рядом

Понимаем друг друга с полуслова, с полувзгляда

Наблюдая как снег по весне тает

Мне помогает жить, душу согревает

Картина вдохновения гения античного

Её стан отличен от полотен сотен тысяч

И не стереть его, не осушить реки

Что жизнь наполняют смыслом навеки… навеки!!!

Столько дорог пройдено, опыта набрался вроде бы,

А время уходит быстро так

И вместе с ним годы детские, кидает дерзко

Мама, прости, что нету ласки прежней

Бросая слова небрежно

Ну что же я, ведь надо бережно

Не плачь прошу, ведь я не выдержу эту ношу

Обещаю, что никогда не брошу

От сердца теплого, души искренней

Рисую кистью, как мы близки с тобой

С восходом солнца, с лучами первыми

Знаю, ждешь меня и я вернусь

Пусть твоих рук нежность, вернет уверенность прежнюю

Так мало осталось троп здешних

Поросли травой, но я найду путь, знаешь

Ведь места где вырос, забыть нельзя!!!

Мой дом — моя пристань, не надо выстрелов

Здесь небо чистое и люди близкие

Мне гамма чувств, под яркими лучами солнца

Ты возвращайся быстрей, улыбка тоже вернется

Дым тлеющей сигареты, обрывки писем

Давно не видел родных, а брат наверно вырос

Мечтаю только, об этой встрече с вами

Крепкие объятия, чтоб никогда не разжимались

Новый день провожает старый, мысли давят

Что будет дальше с нами, какие планы поставят

Которые нас старят и седины прибавляют

Страшно не упасть, а не подняться — как бывает

Руины одного нужны для жизни другого,

А значит будет время боя, будет дорога

В которой много препятствий, смешанных историй

Которая в конце концов приведет домой!!!

Пробач, відпусти, я повернуся

Твоє слово вбиває смуток знову

Біля вікна на мене чекає мама

У зеленому місті знову тебе будую, бурштиновий замок

Пам'ятаю ласку рук, ціную та знаю

Для когось найближчим другом був курок

Далі роки стирають нас, ми старіємо,

Але навіть у січні молитва мамина гріє

Скільки очей холодних, тіл кам'яних

Фраз, криків, небо з нами плакало,

А я намагався розірвати межі світу дикого

Кричав, бив, катував, щоб пізнати його

Обіцяв приїхати третьої, рекомендовані листи брехали

Навіщо довіру у чужих людей шукали

дорога в серце і очі знають, повертайся

материнське кохання не тане… не тане!!!

Моя забута мрія йде вдалину

Я відпускаю її і мені вже не шкода

Даремно ми часто кидаємо в нікуди фрази

Здалеку вдивляючись у далечінь з пристані

Дорожче бути щирим, у цьому сенс,

А життя сповідь, навіщо ж швидко так

Ставити крапки, розбивати її на шматки

Може бути від туги, я пам'ятаю все

Ми не разом з тобою, ми рядом

Розуміємо одне одного з півполова, з півпогляду

Спостерігаючи як сніг по весні тане

Мені допомагає жити, душу зігріває

Картина натхнення генія античного

Її стан відмінний від сотень тисяч

І не стерти його, не осушити річки

Що життя наповнюють змістом навіки… навіки!

Стільки доріг пройдено, досвіду набрався начебто,

А час іде швидко так

І разом з ним роки дитячі, кидає зухвало

Мамо, вибач, що нема ласки колишньої

Кидаючи слова недбало

Ну що ж я, адже треба дбайливо

Не плач прошу, адже я не витримаю цю ношу

Обіцяю, що ніколи не кину

Від серця теплого, душі щирої

Малюю пензлем, як ми близькі з тобою

З сходом сонця, з першими променями

Знаю, чекаєш мене і я повернуся

Нехай твоїх рук ніжність, поверне впевненість колишню

Так мало залишилося стежок тутешніх

Поросли травою, але я знайду шлях, знаєш

Адже місця де виріс, забути не можна!

Мій дім — моя пристань, не треба пострілів

Тут небо чисте і люди близькі

Мені гама почуттів, під яскравим промінням сонця

Ти повертайся швидше, посмішка теж повернеться

Дим тліючої сигарети, уривки листів

Давно не бачив рідних, а брат напевно виріс

Мрію тільки, про цю зустріч з вами

Міцні обійми, щоб ніколи не розтискалися

Новий день проводжає старий, думки давлять

Що буде далі з нами, які плани поставлять

Які нас старять і сидіни додають

Страшно не впасти, а не піднятися — як буває

Руїни одного потрібні для життя іншого,

А значить буде час бою, буде дорога

У якій багато перешкод, змішаних історій

Яка в кінці приведе додому!