Вдвоём - Самое Большое Простое Число

И мы стоим с тобой вдвоём,

Плевать на все - гори огнём.

Темно в глазах, и в горле ком

И это слово воробьем

Летит свободно и легко

Всю жизнь я дул на молоко

Летит в игольное ушко

И ерунда, и дребедень,

Себе надень, меня одень.

Ибо я стою как пень,

И дольше века длится день.

Большому что-то кораблю

Мои слова равны нулю.

Терплю, терплю, терплю, терплю

И слово вырвалось «люблю»

И в собственной глупости,

И во всеобщей мерзости

Я лучше буду коров пасти,

Я лучше буду полы мести.

И в самом долгом прощании,

И в самом громком молчании,

И в прерванном телевещании,

И в бабушки милом ворчании,

И в самой нелепой радости,

И в самой страшной горести,

И в самой веселой гадости,

И в том, что дальше вдвоём грести,

И в том, что забыл в пальто

В кармане ключи от рая,

Прошу винить... Нет, не то -

Вдвоём до последнего края.

Вдвоём до последнего края.

Вдвоём до последнего края.

Вдвоём до последнего края.

Вдвоём до последнего края.

І ми стоїмо з тобою вдвох,

Начхати на все - гори вогнем.

Темно в очах, і в горлі ком

І це слово горобцем

Летить вільно та легко

Все життя я дув на молоко

Летить у вушко голки

І нісенітниця, і дрібниця,

Собі одягни, мене одягни.

Бо я стою як пень,

І довше століття триває день.

Великому щось кораблю

Мої слова дорівнюють нулю.

Терплю, терплю, терплю, терплю

І слово вирвалося «люблю»

І у своїй дурості,

І в загальній гидоті

Я краще буду корів пасти,

Я краще буду підлогою помсти.

І в найдовшому прощанні,

І в найгучнішому мовчанні,

І в перерваному телемовленні,

І в бабусі милом бурчання,

І в найбезглуздішій радості,

І в найстрашнішій прикрості,

І в найвеселішій гидоті,

І в тому, що далі вдвох грести,

І в тому, що забув у пальті

У кишені ключі від раю,

Прошу звинувачувати... Ні, не те -

Удвох до останнього краю.

Удвох до останнього краю.

Удвох до останнього краю.

Удвох до останнього краю.

Удвох до останнього краю.