Hafið - Samaris, Muted

Þú, haf!

sem ber tímans og harmanna farg,

þú hugraun mér vekur,

í hjarta mér innst, þá þú brýzt um við bjarg,

það bergmála tekur.

Þinn niður er hryggur, þinn hljómur er sár,

Þú hrellir svo muna.

Og dimmur var ægir og dökk undir él

var dynhamra-borgin,

og þá datt á náttmyrkrið þögult sem hel

og þungt eins og sorgin.

Við hafið eg sat fram á sævarbergs stall

og sá út í drungann,

þar brimaldan stríða við ströndina svall

og stundi svo þungan.

Og dimmur var ægir og dökk undir él

var dynhamra-borgin,

og þá datt á náttmyrkrið þögult sem hel

og þungt eins og sorgin.

Við hafið eg sat fram á sævarbergs stall

og sá út í drungann,

þar brimaldan stríða við ströndina svall

og stundi svo þungan.

Ти, океан!

хто несе тягар часу і жалоби,

ти змушуєш мене думати,

в моєму серці внутрішньо, коли ти пробиваєшся крізь скелю,

це відлунює.

Твій пух сумний, Твій звук болить,

Ти здригаєшся, так згадай.

А під річкою було темно й похмуро

було місто Динхамра,

а потім нічна темрява затихла як пекло

і важкий, як смуток.

Біля моря я сів на морський скельний виступ

і глянув у темряву,

де прибій дражнить берег

і так сильно застогнав.

А під річкою було темно й похмуро

було місто Динхамра,

а потім нічна темрява затихла як пекло

і важкий, як смуток.

Біля моря я сів на морський скельний виступ

і глянув у темряву,

де прибій дражнить берег

і так сильно застогнав.