Longing For Ether - Saccharine Trust

finally I am so high I can no longer see the Earth below

above, the sky is neither black or blue, there are no stars.

but I am high enough.

I can hear them, the voices clearly, as clear as a bell

of fire, as clear as a window in the sun.

I hear them.

they are saying, «beware.

stay on the ground or you will become lost, as we are.

lost…»

(kicked in the window, threw the door behind me, and ran. still, it was no good.

the air kept following me, mercilessly.

I tried turning corners, faster than slower, until I almost run into myself.

I knew there was no hope.

my lungs filled my head, dying and eager for silence, the perfect breathe.

the air knew I could not resist.

flesh is weak, but is weakness always bad?

weakness serves to glorify,

to ennoble, to sanctify.)

(gary) she always told me to stay away from the pit.

she would tell me that if

I wanted to keep my life from being any single color I had best be strong,

and when she died I began to dig for her as well.

the deeper I dug the stronger I got.

(my addiction shining like quicksilver

along the ropes inside my arms.) I had dug so deep that all the world was a

velvet black.

(turning even less than black.) then I unearthed the Goddess.

I took the

Goddess home and though she treated me badly my addiction turned from strength

to love.

she disappeared as I held her, the air as clear as quartz and rhythm.

it was then that I noticed my thin charred arms, fading.

now I go back to the

hole, feeding the earth, the grave song and cinder, I go to speak with my child,

like dust on a moth’s wing.

(my flesh white pink fumbles that I am flesh. flesh is weak, flesh is weak,

flesh is weak as air pushes into consume and elevate.

what I need is new eyes, new eyes to battle the conceit that death may be

salvation, new eyes and a vacuum.

knowing what I want, knowing I need, the perfect air follows, carving a hunger,

I sigh, gasping red and screaming, longing to breathe.)

нарешті я так високо, що більше не бачу Землі внизу

вгорі небо ні чорне, ні синє, немає зірок.

але я достатньо високий.

Я чую їх, голоси чітко, ясні, як дзвін

вогню, чистого, як вікно на сонці.

Я чую їх.

вони кажуть: «Обережно.

залишайтеся на землі, інакше ви заблукаєте, як і ми.

загубився…»

(вдарив ногою у вікно, закинув двері за мною і побіг. Все одно це було недобре.

повітря продовжувало слідувати за мною безжально.

Я намагався повертати повороти швидше, ніж повільніше, поки майже не зіткнувся з собою.

Я знав, що немає надії.

мої легені наповнювали мою голову, вмираючи й жадаючи тиші, ідеального дихання.

повітря знало, що я не можу встояти.

плоть слабка, але чи завжди слабкість погано?

слабкість служить прославлянню,

 облагороджувати, освячувати.)

(Гері) вона завжди казала мені триматися подалі від ями.

вона сказала б мені, що якщо

Я хотів утримати своє життя від будь-якого кольору, я бажав бути сильним,

і коли вона померла, я також почав копати для неї.

чим глибше я копав, тим сильнішим став.

(моя залежність сяє, як ртуть

вздовж мотузок у моїх руках.) Я копнув так глибоко, що весь світ був

оксамитовий чорний.

(почернівши навіть менше, ніж чорні.), тоді я розкопав Богиню.

Я взяв

Богиня додому, і хоча вона погано зі мною ставилася, моя залежність зникла

любити.

вона зникла, коли я тримав її, повітря прозоре, як кварц і ритм.

саме тоді я помітив, що мої тонкі обвуглені руки тьмяніють.

тепер я повертаюся до 

яма, живучи землю, могильну пісню й догарку, я йду говорити з дитиною,

як пил на крилі молі.

(моє м’ясо біле-рожеве намацує, що я м’ясо. плоть слабка, м’ясо слабке,

м’ясо слабке, оскільки повітря штовхається до споживання та піднесення.

мені потрібні нові очі, нові очі, щоб боротися з самолюбством, що може бути смерть

спасіння, нові очі та вакуум.

знаючи, чого я хочу, знаючи, що мені потрібно, слідує ідеальне повітря, вирізаючи голод,

Я зітхаю, задихаючись червоним і кричу, прагнучи дихати.)