Le Temps Passe - Rohff

Le temps nous appartient tous, on en fait ce qu’on veut

Et ne viens pas à la rescousse on en devient ce qu’on peut

J’ai pas l’expérience de vie du cinquième âge

La solitude me reste fidèle, mais mon regard trompe mon âge

Il me reste plus beaucoup de sourire, j’ai perdu mes éclats de rires

Mes larmes reviennent sur leurs pas, j’ai pris goût à souffrir

Je mûris jusqu'à pourrir, ça devient une corvée d’se nourrir

Dans le couloir du temps on fait la queue pour mourir

Mon reflet a pris un coup j’ai des courbatures

Mon cœur s’remet à battre qu’en présence d’ma progéniture

Le silence est mon meilleur auditeur

Souvent il me coupe la parole pendant des heures

Le temps endurcit en guérissant les blessures

Ce qui acquis avec le temps n’est pas sûr

On tient sur ses appuis, il est le meilleur ami

De ce qui nous réussit, ou ce qui nous détruit

Et le temps passe qu’est-ce tu deviens?

Chaque souffle nous rapproche du déclin

Ciel bleu gris pluie torrentielle

Les années passent comme des mois, les mois comme des semaines

Surprenant comme le temps change, banalise

Tout ce qui te dérange grâce à lui, tu canalises

Ta nervosité tu réalises, son influence sur toi

Ta conscience, ton humeur, ta confiance en toi

En fonction des circonstances atténuées

Dieu donne la force et le courage et le temps pour les diminuer

C’est dénué de sens mais on ne peut le surmonter

Il nous rattrape même avec la machine à remonter

Il nous est compté, chacun bénéficie du sien

Il nous contient jusqu’au physique qu’on entretient

Demande aux anciens à défaut de vouloir rajeunir

Il passe de plus en plus vite on peut toujours courir

Le temps est sourd-muet, il rend aveugle

Il fait sa vie même quand tu bugues en bas de ton immeuble

Quand tu erres dans le labyrinthe de la cogite

Bercé par le vocabulaire de l’alcool et du shit

Et le temps passe qu’est-ce tu deviens?

Chaque souffle nous rapproche du déclin

Ciel bleu gris pluie torrentielle

Les années passent comme des mois, les mois comme des semaines

Le temps frustre, les mondains s’efforcent de profiter de chaque instant

Les plus faibles recherchent un soulagement constant

Jusqu'à en être ivre ou drogué, pour échapper aux regrets

Au passé restent bloqués, chient sur le progrès

Jusqu'à troquer leur avenir contre une barrette

Même en ayant procréer, ils reposent sur le concret

Dévoilent les secrets, séparent les chemins et les centres d’intérêts

Ne confonds pas évoluer et changer

C’est dur de redresser le fer forgé

C’est par devant que la rue prend son recul

La juge divise l’avenir par 22h de cellule

Fixer le soleil et la lune d’une fenêtre c’est dur

Compter ses jours sur un mur que le temps fissure

C’est fou comme il peut faire vieillir un bébé

Sous son poids on finit par se courber

Et le temps passe qu’est-ce tu deviens?

Chaque souffle nous rapproche du déclin

Ciel bleu gris pluie torrentielle

Les années passent comme des mois, les mois comme des semaines

Comme des semaines

C’est dingue comme le temps passe vite

Pas plus tard qu’hier on été tous là ensemble

Où est passée ma génération?

Merde…

Le temps dégrade ce qui l’arrange

Qu’importe le projet le songe

Nous sommes attendus par les anges

Gardez la pêche, mais n’avalez pas le noyau

Час належить кожному з нас, ми робимо з ним, що хочемо

І не йдіть на допомогу, ми отримуємо те, що можемо

Я не маю життєвого досвіду п’ятого віку

Самотність залишається вірною мені, але мій погляд обманює мій вік

У мене залишилося мало посмішок, я втратив сміх

Мої сльози повертаються на їхні сходинки, я відчув смак страждання

Я дозріваю, поки не згниваю, їсти стає клопіткою

У коридорі часу ми шикуємося, щоб померти

Моє відображення вдарило. У мене болить тіло

Моє серце знову починає битися лише в присутності мого нащадка

Мовчання — мій найкращий слухач

Часто він обриває мене годинами

Час загартовується загоєнням ран

Що набув з часом не впевнений

Ми стоїмо на ногах, він найкращий друг

Про те, що нам досягає успіху, або те, що нас руйнує

А час проходить, ким ти став?

Кожен подих наближає нас до занепаду

синє сіре небо проливний дощ

Роки минають як місяці, місяці як тижні

Дивно, як час змінюється, тривіалізується

Все, що вас турбує завдяки йому, ви каналізуєте

Ви усвідомлюєте свою нервозність, її вплив на вас

Ваша совість, ваш настрій, ваша впевненість у собі

Залежно від пом’якшуючих обставин

Бог дає силу, мужність і час, щоб їх зменшити

Це безглуздо, але це неможливо подолати

Він навіть ловить нас із заводною машиною

Нас пораховано, кожен користується своїм

Він містить нас аж до фізичної форми, яку ми підтримуємо

Запитайте старійшин, які не бажають омолодитися

Це йде все швидше і швидше, ми завжди можемо бігти

Час глухий і німий, він сліпить

Він створює своє життя, навіть коли ви зруйнуєте свою будівлю

Коли ти блукаєш у лабіринті думок

Заколисує словниковий запас алкоголю та гашишу

А час проходить, ким ти став?

Кожен подих наближає нас до занепаду

синє сіре небо проливний дощ

Роки минають як місяці, місяці як тижні

Час розчаровує, світські люди прагнуть насолоджуватися кожною миттю

Слабші шукають постійного полегшення

Поки я не п’яний або під наркозом, щоб уникнути жалю

Минулий час застряг, лайно на прогресі

Поки не проміняють своє майбутнє на бар

Навіть розмножившись, вони спочивають на бетоні

Розкрийте таємниці, окремі шляхи та інтереси

Не плутайте еволюцію зі зміною

Важко випрямити коване залізо

Це попереду вулиця відступає

Суддя ділить майбутнє на 22 години камери

Дивитися на сонце і місяць з вікна важко

Підраховуючи свої дні на стіні, час тріскається

Це божевілля, скільки років може бути дитині

Під його вагою ми згинаємося

А час проходить, ким ти став?

Кожен подих наближає нас до занепаду

синє сіре небо проливний дощ

Роки минають як місяці, місяці як тижні

як тижні

Це божевілля, як час летить

Ще вчора ми всі були тут разом

Куди поділося моє покоління?

лайно…

Час погіршує те, що йому підходить

Який би проект не був мрією

Нас чекають ангели

Тримайте персик, але не ковтайте кісточку