Последнее послание - Richman

Это моё признание на листе бумаги белом,

Эти строки вывожу я подчерком своим несмелым.

Между делом представляя в голове картины

Пишу о том, на что сказать не хватало сил мне.

Я помню всё, что было от самого начала,

Кончалось лето, знакомство и как-то всё завязалось.

Смс, звонки, первые встречи,

Подарки, объятия, поцелуи, время беспечное.

Прогулки по ночному городу, лишь ты и я,

Разговоры по мобильному часами день ото дня.

Сообщения «Доброе утро"друг другу,

«Как спалось, м?», и всё опять по кругу.

Каждую минуту туда-сюда десятки слов,

Перед сном «Спокойной ночи и сладких снов».

Я помню всё это и всё это в себе храню,

Лишь потеряв, я понял, как сильно тебя люблю…

Ветер в лицо и птицы кружат над головой,

Остался без тебя, наедине с собой.

Разлука кажется адом, когда тебя нет рядом,

Лишь потеряв, я понял, ты это то, что мне надо.

Эти серые будни, чёрно-белые дни,

Словно старое кино без тебя они.

Одни, друг без друга, остались ты и я,

Огня нет между нами, только холода пламя.

В чувствах наших цунами, в душе моей скука,

Вернуть бы то время хотя бы на минуту.

Вернуть бы первую встречу, первое свидание,

Наказание быть без тебя, нужно твоё внимание.

Изо дня в день ищу твой образ в толпе,

Ты нужна мне, все мои мысли о тебе.

В голове воспоминания, лишь закрою веки,

Картины нашей любви несут памяти реки.

За окном ночь и город замер до рассвета,

Тебя рядом нету, не хватает в душе света.

Но я верю, Что всё вернётся на круги своя,

И будем снова вместе с тобою ты и я…

Ветер в лицо и птицы кружат над головой,

Остался без тебя, наедине с собой.

Разлука кажется адом, когда тебя нет рядом,

Лишь потеряв, я понял, ты это то, что мне надо.

Це моє визнання на листі паперу білому,

Ці рядки виводжу я підчерком своїм несміливим.

Між тим представляючи в голові картини

Пишу про те, на що сказати не вистачало сил мені.

Я пам'ятаю все, що було від самого початку,

Закінчувалося літо, знайомство і якось все почалося.

Смс, дзвінки, перші зустрічі,

Подарунки, обійми, поцілунки, час безтурботний.

Прогулянки нічним містом, лише ти і я,

Розмови по мобільному годиннику з кожним днем.

Повідомлення «Доброго ранку» один одному,

«Як спалося, м?», і все знову по колу.

Щохвилини туди-сюди десятки слів,

Перед сном «На добраніч і солодких снів».

Я пам'ятаю все це і все це в себе зберігаю,

Лише втративши, я зрозумів, як сильно тебе люблю…

Вітер в обличчя і птиці кружляють над головою,

Залишився без тебе, наодинці з собою.

Розлука здається пеклом, коли тебе немає поруч,

Лише втративши, я зрозумів, ти це те, що мені треба.

Ці сірі будні, чорно-білі дні,

Наче старе кіно без тебе вони.

Одні, один без одного, лишилися ти і я,

Вогню немає між нами, тільки холоду полум'я.

У почуттях наших цунамі, в душі моєї нудьги,

Повернути би той час хоча б на хвилину.

Повернути би першу зустріч, перше побачення,

Покарання бути без тебе, потрібна твоя увага.

З дня на день шукаю твій образ у натовпі,

Ти потрібна мені, всі мої думки про тебе.

У голові спогади, лише закрию повіки,

Картини нашого кохання несуть пам'яті річки.

За вікном ніч і місто завмерло до світанку,

Тебе поруч немає, не вистачає в душі світла.

Але я вірю, Що все повернеться на круги своя,

І будемо знову разом з тобою ти і я...

Вітер в обличчя і птиці кружляють над головою,

Залишився без тебе, наодинці з собою.

Розлука здається пеклом, коли тебе немає поруч,

Лише втративши, я зрозумів, ти це те, що мені треба.