Domenica - Remmy, Soulcè

Con i gomiti incollati ai braccioli dei divani

Sui quali esistevamo annoiati

Pensa a quei giorni sprecati

A lasciarci scrosciare il tempo addosso come i temporali

È da un minuto che disegno nel fumo

Ciò che avremmo dovuto e che avremmo potuto

Il mio telefono è sia freddo che muto

E sono quasi contento che non chiami nessuno

Non torni più dalle parti mie

Io steso su quel letto di bugie

Sul quale ci amiamo e ci odiamo

E facciamo l’amore o scopiamo, dipende dai giorni

Con i vestiti ancora addosso ed il fiato ancora corto

Così non posso urlarti tutto ciò che ti nascondo

I miei occhi fessure, frecce dalle fenditure

Ma andrà tutto a posto stando fermi, come le fratture

Non faccio niente perché niente siamo

Incastrato, invischiato, come resina sui corpi

Guardando i miei trascorsi

Sai che la vita mia non lesina sui colpi

Nessuno mai si merita 'sti giorni

Che è domenica anche in settimana

E nevica che Dio ce l’ha mandata

Ci divide questa strada ghiacciata

È il velo di gelo sopra cui scivolo che ci separa

Li ho scritti sui fogli

Tutti i racconti tristi che ti leggo negli occhi

Non suona più la musica se quando mi tocchi

È come una puntina che si incastra nei solchi

Il mio telefono è sia freddo che muto

Mentre ti scrivo queste lettere

Giuro, non sarò mai tutto ciò che hai sempre voluto

Solo l’uomo migliore che posso essere

Caffè e paranoia, gli occhi una feritoia

Domenica che noia, voglio andarmene

Siamo lenti nei riflessi e siamo l’ombra di noi stessi che

A furia di essere stanchi siamo diventati domenica

Caffè e paranoia, gli occhi una feritoia

Domenica che noia, voglio andarmene

Siamo lenti nei riflessi e siamo l’ombra di noi stessi che

A furia di essere stanchi siamo diventati domenica

Mi faccio spazio in questa danza della morte calma

È notte già da un po' e questa stanza calda parla

Racconta storie di uomini a stento a galla

In mezzo a urla che i condòmini chiamano l’ambulanza, pure

E so che lontano dagli occhi e lontano dal cuore

Spacco le suole, tu

Versami un altro liquore e leggi il mio scritto

Ci tocca scappare nel nulla per rigare dritto

Io non so restare zitto, vivo sconfitto

Se il giorno passa e ti perdo in un nuovo conflitto

Ho messo la musica forte, così c'è casino e non penso

Ho il naso tappato che forse c'è pure odore di incenso

Ma non sento più un cazzo

Parlo alla cazzo, scrivo anche peggio

Tu hai l’anima fuori dagli occhi, vieni che te la saccheggio

Sento cori sgolati come finti pudici

Soli e annoiati come figli unici

Matti e nell’ansia siamo film di Woody

Corpi illuminati da duecento lumi

Quando parli sento solo l’eco

Ma è così profonda che ti giuro non vedo

Sei così lontana ma ti giuro non cedo

Tesso questa trama fino a quando non crepo

Mi urli di continuo di calmarmi o spari

Di non essere cattivo come Caligari

Non sono uno di quelli che ti fa regali

Morti in questo nulla siamo matti uguali

Il mio telefono è sia freddo che muto

Mentre ti scrivo queste lettere

Non sarò mai quello che hai sempre voluto

Solo l’uomo migliore che posso essere

Caffè e paranoia, gli occhi una feritoia

Domenica che noia, voglio andarmene

Siamo lenti nei riflessi e siamo l’ombra di noi stessi che

A furia di essere stanchi siamo diventati domenica

Caffè e paranoia, gli occhi una feritoia

Domenica che noia, voglio andarmene

Siamo lenti nei riflessi e siamo l’ombra di noi stessi che

A furia di essere stanchi siamo diventati domenica

З ліктями, приклеєними до підлокітників диванів

На якій ми існували нудно

Подумайте про ці даремно витрачені дні

Дозволити ми дозволити часу дощити на нас, як грози

Хвилину я втягував дим

Що ми повинні мати і що ми могли б мати

Мій телефон холодний і тихий

І я майже радий, що ти нікому не дзвониш

Ти більше не повертайся до мене

Я лежав на цьому ліжку брехні

На якому ми любимо і ми ненавидимо один одного

І ми займаємося коханням або ми трахаємось, залежить від дня

З одягом і все ще задихаючись

Тому я не можу викричати все, що приховую від вас

Мої очі щілини, стріли з щілин

Але все буде на місці, якщо ти залишаєшся нерухомим, як переломи

Я нічого не роблю, бо ми ніщо

Налипли, обплуталися, як смола на тілах

Дивлячись на своє минуле

Ти знаєш, що моє життя не скупиться на удари

Ніхто ніколи не заслуговує на ці дні

Що є неділею навіть протягом тижня

А сніг йде тому, що Бог нам його послав

Ця крижана дорога розділяє нас

Це завіса морозу, по якій я ковзаю, розділяє нас

Я написав їх на аркушах

Усі сумні історії, які я прочитав у твоїх очах

Музика більше не грає, якщо ти торкаєшся мене

Це як голка, яка застрягає в борозенках

Мій телефон холодний і тихий

Коли я пишу тобі ці листи

Клянусь, я ніколи не стану тим, чим ти завжди хотів

Просто найкращий чоловік, яким я можу бути

Кава та параноя, очі — лазівка

Неділя нудна, я хочу піти

Ми повільні у своїх роздумах і ми тінь самих себе

Через втому ми стали неділею

Кава та параноя, очі — лазівка

Неділя нудна, я хочу піти

Ми повільні у своїх роздумах і ми тінь самих себе

Через втому ми стали неділею

Я пробираюся в цьому танці спокійної смерті

Вже давно ніч, і ця тепла кімната говорить

У ньому розповідаються історії чоловіків, які ледь тримаються на воді

Посеред криків, що ОСББ теж викликають швидку допомогу

І я знаю це поза увагою та з думки

Я ламаю підошви, ти

Налий мені ще лікеру і прочитай моє написане

Ми мусимо втекти в повітря, щоб йти прямо

Я не можу мовчати, я живу переможеним

Якщо мине день і я втрачу вас у новому конфлікті

Я ставлю музику голосно, тому є безлад, і я не думаю

Мій ніс закладений і, можливо, навіть пахне ладаном

Але я більше не чую лайна

Говорю лайно, пишу ще гірше

У вас душа з ваших очей, приходьте, і я виберу її для вас

Я чую хори, хрипкі, як удавана скромність

Самотні та нудні, як діти

Божевільний і тривожний – фільми Вуді

Тіла, освітлені двома сотнями ламп

Коли ти говориш, я чую лише луну

Але воно таке глибоке, що я клянуся, що не бачу

Ти так далеко, але я клянуся, що не здамся

Я плету цю павутину, поки не трісну

Ви постійно кричите на мене, щоб я заспокоївся, або стріляєте

Щоб не бути злим, як Калігарі

Я не з тих, хто дарує вам подарунки

Мертві в цьому небутті ми однаково божевільні

Мій телефон холодний і тихий

Коли я пишу тобі ці листи

Я ніколи не стану тим, ким ти завжди хотів

Просто найкращий чоловік, яким я можу бути

Кава та параноя, очі — лазівка

Неділя нудна, я хочу піти

Ми повільні у своїх роздумах і ми тінь самих себе

Через втому ми стали неділею

Кава та параноя, очі — лазівка

Неділя нудна, я хочу піти

Ми повільні у своїх роздумах і ми тінь самих себе

Через втому ми стали неділею