My Captivity by Savages - Rasputina

This is «The Story of My Captivity by Savages,» or «How I Learned to Fight»

By Eliza Elizabeth Cook, age 13

Writ in my own hand on this, the 23rd day of August, 1829

«Fine Day for a Flaying,» or «The Brutal Massacre of All I Held Dear.»

Chapter one

The valley that runs down the trail over the west bank of the glorious state of

Natchez-Pierce was the site of my own hideous undoing.

My whole family was lain

waste, no care taken by the natives that even baby Coolidge was to be spared an

ounce of pain

How I came to be spared, by the grace of God, I shall never know

I had been smashed in the head with a boulder over fourteen times by a young

Indian brave.

When I awoke, with eyes still stinging from the smouldering

decimation, my large blue eyes looked up into the burning sun of the late

summer sky.

No sooner had I stirred when four horsemen approached my wilted

carcasse.

In their stilted English, they told me in great detail how they had

massacred mine own Ma and Pa, how my elder brother Ham had given no resistance

to his own flogging, and how easy it had been to make my sickly sister,

Sarah Susanna, wail and sob like a sea creature.

(Boo hoo!)

I clenched my long, graceful fingers into tight fists at my sides,

and turning my head away, laughed quietly to myself.

(Ha ha ha!

) If these human animals believed that they had captured a nubile and willing

young white slave girl, they were sorely mistaken

I felt about my waist for a weapon.

Oftentimes, I kept sewing tools hanging

from ribbons pinned to my dress.

«Looking for this?»

the handsomest warrior

asked, holding my sterling pinking shears up between two red fingers as he

looked down from his steed at my writhing confusion

Brushing a strand of pale yellow hair from my brow, I pretended to reach for a

stray silken slipper that I had spied nearby, but swiftly darted up and in

between the flanks of the wild mustangs that stood majestically before me!

The silent commander had only to reach down to capture me by the hair.

Yanking hard, he pulled me upright, and twisted my fair face up to meet his

cold, cold gaze.

I shall never forget my realization upon that moment that my

freedom had thus been robbed.

And that although my pleasing mortal shell was

intact, I, Eliza Elizabeth Jane Cook, was to become a handmaiden to a number of

verile, half-naked nomads, and that this ordeal would continue fourteen years

Це «Історія мого полону дикунів» або «Як я навчився воювати»

Автор Еліза Елізабет Кук, 13 років

Пишу власноруч 23 серпня 1829 р.

«Гарний день для зняття» або «Жорстока різанина всього, що я дороге».

Глава перша

Долина, що тягнеться стежкою над західним берегом славетного штату

Натчез-Пірс був місцем мого власного жахливого знищення.

Уся моя сім’я лежала

марнотратства, тубільці не дбали про те, щоб навіть малюка Куліджа не пощадили

унція болю

Я ніколи не дізнаюся, як мене пощадили з ласки Божої

Понад чотирнадцять разів мене розбив у голову валуном

Індійський хоробрий.

Коли я прокинувся, очі все ще коліли від тління

знищення, мої великі блакитні очі дивилися угору на пекуче сонце пізного

літнє небо.

Не встиг я зворушитися, як чотири вершники підійшли до мого зів’ялого

туші.

Своєю невиразною англійською вони дуже детально розповіли мені, як у них було

вбив моїх власних мами та татка, оскільки мій старший брат Хем не чинив опору

до його власного биття, і як легко було зробити мою хвору сестру,

Сара Сюзанна, ридай і ридай, як морська істота.

(Бу-у-у!)

Я стиснув свої довгі витончені пальці в міцні кулаки з боків,

і, відвернувши голову, тихо засміявся сам із себе.

(Ха ха ха!

) Якщо ці людські тварини повірили, що вони захопили нелюбовного та охоче

молода біла рабиня, вони сильно помилялися

Я намацав свою талію як зброю.

Часто я тримав швейні інструменти висячими

зі стрічок, приколотих до мого сукні.

«Шукаєш це?»

найкрасивіший воїн

— запитав, тримаючи мої рожеві ножиці між двома червоними пальцями

подивився зі свого коня на мою звиваючу розгубленість

Відкинувши пасмо блідо-жовтого волосся зі свого чола, я вдав, що тягнусь до

розбиті шовкові капці, які я підгледів поблизу, але швидко кинувся і в

між боками диких мустангів, що велично стояли переді мною!

Мовчазному командиру достатньо було протягнути руку, щоб схопити мене за волосся.

Сильно дернувши, він витягнув мене вертикально й підвернув моє обличчя догори, щоб зустрітися зі своїм

холодний, холодний погляд.

Я ніколи не забуду своє усвідомлення в той момент, коли я

таким чином свобода була пограбована.

І це, хоча моя приємна смертна оболонка була

неушкодженою, я, Еліза Елізабет Джейн Кук, мала стати прислужницею кілька 

правдиві напівголі кочівники, і що це випробування триватиме чотирнадцять років