Ölüyorum Görmüyormusun - Rafet El Roman, Sarp Palaur (Şanışer)

Bazen anladım, sustum;

bazen döndüm kendi içime

Or’da hayat yoktu, ben de kendimi saldım

Göklere baktım, cevap yoktu;

bi' hiç uğruna her şey helak olmuş

Bi' nurunu dahi hak etmedim mi Tanrı’m?

Yaktı tenimi tenin kadın, aşk dediğine susadım

Aşk olmadan ben konuşmam ki taş kesilir susarım

Aşk evimin duvarı, aşk çay deminin buharı

Gel cennet olsun vilayetim, baldan olsun suları

Şenlik eyle, bayram eyle, yine sev beni

Şimdi geleyim saçmak için ellerine kıymetim

Saklandım ömre yüzümü eğmedim epey de bi'

Ben bekledim yâr ellerini, el tenine değmedim

Yazarken seni bu kağıda bahsetmedim bizden hiç

Bi' masal gibi bu ya da avare bi' anlamsız bi' hisleniş

Gözyaşı istemiştin ya, al git onları

Çünkü seven fedakar ve hayli nazik olmalı

Her şeyin bilincindeyim yakındır yeter demen

O anda alır götürür asılsız denen keder

Gidip dönmek kalmış sana, ben çok bi' şey istemiyorum

Gördüğünde bakıp yüzüme «nasılsın» desen yeter

Bak ağlamaktayım bir başıma karanlıkta ben de

Gel yâr, ramak kaldı gitmeme omzunda bu dertle

Söyle bana, bu lanet odada zerre kadar var mısın?

Tırnağımdan yüzüme kadar dört yanımda var sızın

Hep ağlarım, sen istersin, yağmur yağar ansızın

Ben milyarların içinde İstanbul kadar yalnızım

Üzülsem de sana bi' şey demem tabi ki bilirsin

Çünkü senle biriz sen benim rakibim değilsin

Laf ettiğim oldu tabi bi' kaç defa da git dedim ya

Zeynep’im inan samimi değildim

Bak ağlamaktayım bir başıma karanlıkta ben de

Gel yar, ramak kaldı gitmeme omzunda bu dertle

Bazen anladım, sustum;

bazen döndüm kendi içime

Or’da hayat yoktu, ben de kendimi saldım

Göklere baktım, cevap yoktu;

bi' hiç uğruna her şey helak olmuş

Bi' nurunu dahi hak etmedim mi tanrım?

Часом розумів, мовчав;

іноді я обертаюся в себе

В Орі не було життя, тому я дозволив собі піти

Я глянув на небо, відповіді не було;

Дарма все було знищено

Хіба я не заслужив навіть твого світла, Боже мій?

Жінка обпекла мою шкіру, я спраглий того, що ти називаєш коханням

Без любові не говорю, на камінь перетворююсь і мовчу

Любов - це стіна мого дому, любов - це пара чаю

Прийди, нехай буде рай, моя провінція, нехай його води зробляться медом

Святкуй, бенкет, люби мене знову

Дозвольте мені зараз підійти, я вартий твоїх рук розкидатися

Я ховався на все життя, я зовсім не викривлював обличчя

Я чекав твоїх дорогих рук, не торкався до твоєї шкіри

Поки я писав, я ніколи не згадував про вас у цьому папері.

Це як казка чи відчуття «безглуздості».

Ти хотів сліз, візьми їх

Тому що коханець повинен бути альтруїстом і дуже добрим

Я все усвідомлюю, досить близько

У цей момент забирає так зване безпідставне горе

Тобі вирішувати йти і повертатися, я не хочу багато

Коли ти це побачиш, досить подивитися на моє обличчя і сказати "як справи"

Дивись, я теж плачу сам у темряві

Ходи, любий, мені вже майже час йти, з цією проблемою на твоєму плечі

Скажи мені, ти маєш йоту в цій клятій кімнаті?

У мене це все навколо, від нігтів до обличчя.

Я завжди плачу, хочеш, раптом дощ

Я такий самотній, як Стамбул серед мільярдів

Навіть якщо мені сумно, я б тобі нічого не сказав, ти, звичайно, знаєш

Бо ми з тобою одне ціле, ти мені не суперник

Звісно, ​​я щось сказав, скільки разів я казав іди?

Моя Зейнеп, повір мені, я не була щирою.

Дивись, я теж плачу сам у темряві

Приходь, мені майже пора покласти цю проблему на твоє плече

Часом розумів, мовчав;

іноді я обертаюся в себе

В Орі не було життя, тому я дозволив собі піти

Я глянув на небо, відповіді не було;

Дарма все було знищено

Хіба я не заслужив навіть твого вогника, мій боже?