Rötmånad - Promoe

Ingen hör

Ingen hör

Ingen ser

Ingenting

(Vers 1)

Svetten klibbar, flugorna surrar

Där är svensken innanför stugornas dörrar

Blodet tjockt, flyter trögt som konversationen

Orden faller kalla ner på kvällsmatsbordet

Magen känns uppsvälld, klockan den tickar

Livet rinner iväg, kastar försoffade blickar

Genom tv-fönstret

Och se det mönstret

Upprepas gång efter gång

Av vårt eget rum

Känns klaustrofobiskt, krympande, kvävande

Tanken kommer, krypande, krälande

Kravlande upp till ytan igen

Krymplingar redan som ynglingar, stympade

Stöpta, döpta efter mallen

Känns som svensson über alles

Han sänker volymen på allsång från skansen

Skriker ut sin ångest från en balkong någonstans

Ingen hör

Ingen ser man

Föds och dör — inget mer va

Ensamheten driver oss till vansinne

Mänsklighetens tid minskar med var timme

Ingen hör

Ingen ser man

Föds och dör — inget mer va

Ensamheten driver oss till vansinne

Mänsklighetens tid

(Vers 2)

Soporna stinker, flugorna surrar

Luften darrar av värmen, och frugan hon börjar

Men tålamodet tryter, som konversationen

Och blodet flyter ut på kvällsmatsbordet

Magen är uppsvälld, klockan har tickat

Livet har runnit ut, det har gått snart en vecka

Gardinen är dragen för fönstret

Hans rum känns som om det äter honom som cancer-svulster

Hypokondriskt, växande, väsande

Psykologiskt knäckande, jäsande

Mytologiskt förhäxande, täcks han med

Ondskan som blåser bort all eftertänksamhet

Livet en långsam föruttnelse

Överblommad och snart förvuxen

Men människan skördar det i ett slag hårt mot pannan

Den här världen gör det svårt att andas för

Ingen hör

Ingen ser man

Föds och dör — inget mer va

Ensamheten driver oss till vansinne

Mänsklighetens tid minskar med var timme

Ingen hör

Ingen ser man

Föds och dör — inget mer va

Ensamheten driver oss till vansinne

Apokalypsens tid är snart inne

Ingen ser

Ingen hör

Ingenting

Känns som svensson über alles X 6

Skriker ut sin ångest från en balkong någonstans

Ніхто не чує

Ніхто не чує

Ніхто не бачить

Нічого

(Вірш 1)

Пот липне, мухи гудуть

У дверях котеджів – швед

Кров густа, мляво, як розмова

Слова холодніють на обідньому столі

Живіт здутий, годинник цокає

Життя ллється, кидає сонні очі

Через вікно телевізора

І подивіться на цю закономірність

Повторювалося раз у раз

З нашої власної кімнати

Відчувається клаустрофобія, стискання, задишка

Думка приходить, повзе, повзе

Знову виповзає на поверхню

Каліки вже як молоді, понівечені

Акторський, названий за шаблоном

Відчуття, як svensson über alles

Він зменшує гучність співу з форту

Кричав свою тривогу десь з балкона

Ніхто не чує

Ніхто не бачить

Народитися і померти - нічого більше

Самотність зводить нас з розуму

Час людства скорочується з кожною годиною

Ніхто не чує

Ніхто не бачить

Народитися і померти - нічого більше

Самотність зводить нас з розуму

Час людства

(вірш 2)

Сміття смердить, мухи гудуть

Повітря тремтить від спеки, і дружина вона починає

Але терпіння виснажується, як і розмова

І кров виливається на обідній стіл

Живіт роздутий, годинник цокнув

Життя закінчилося, пройшов майже тиждень

Завіса засунута до вікна

Його кімната здається, що вона з’їдає його, як ракові пухлини

Іпохондричний, росте, шиплячий

Психологічно розтріскується, бродить

Міфологічно феєричний, він покритий с

Зло, яке здуває всі споглядання

Життя повільне занепад

Роздутий і скоро заростає

Але людина важко пожинає її одним ударом у лоб

У цьому світі важко дихати

Ніхто не чує

Ніхто не бачить

Народитися і померти - нічого більше

Самотність зводить нас з розуму

Час людства скорочується з кожною годиною

Ніхто не чує

Ніхто не бачить

Народитися і померти - нічого більше

Самотність зводить нас з розуму

Скоро настане час апокаліпсису

Ніхто не бачить

Ніхто не чує

Нічого

Відчуття як svensson über alles X 6

Кричав свою тривогу десь з балкона