Сквозь тоску дождя - Postskriptum v.l.g.

Взгляни на небо, там меркнет свет,

Не слышно больше гула шумных улиц,

И пеленой дождя накрыло жизни след,

Но это просто затишье перед бурей.

Ты слышишь, как этот дождь стучит по крышам,

Улицы пустуют, город мёртв, и он не дышит.

Пышит жаром тело, а в душе лишь пустота,

В голове сплетаются мысли, которым нет конца.

Забыться, уйти отсюда прочь и скрыться,

В этой дождливой ночи не видеть ваши лица,

Биться больше нет сил, затуманен разум,

Слышу довольно часто я вокруг пустые фразы.

Разом всё уничтожено, и мир разрушен,

На небе больше нет звёзд, лишь грозовые тучи,

Я сам себе дирижёр в моей бездушной судьбе,

Я выбрал не тот путь, и буду гореть я в огне.

Я продолжаю верить, что там за горизонтом

Поднимается не чьё-то, а моё солнце,

И понимаю, жизнь теперь не будет прежней,

Но луч, который светит, подарит нам надежду.

Сквозь тоску этого дождя

Прочь летят мои мысли, уходя в никуда.

Посмотри, это снова я,

Там, за горизонтом, уже реет заря.

Гори, моя свеча, пламенем этого дня,

Гори, моя свеча, теплом и светом маня,

Меня не отпускают думы ни день, ни ночь,

Прочь ухожу я от мысли в проливной дождь.

Послушай, муза, я знаю, я тебя заюзал,

Но хватит мне кидать минорные текста, как мусор,

Хватит будить меня, и в ожидании ночами

Я попиваю чай и жду от тебя всех признаний.

А вот ещё и за окном этот дождь лупит,

Минута за минутой, мысли за боль и проступок,

Видимо, глупо ждать вдохновенья оттуда,

Лучше забить на всё, смотря своим взглядом на утро.

Сквозь тоску этого дождя

Прочь летят мои мысли, уходя в никуда.

Посмотри, это снова я,

Там, за горизонтом, уже реет заря.

Не знаю, куда идти, размыты были все пути,

И как мне здесь себя найти,

От потрясений этих не могу в себя придти.

Взлететь бы мне до самых небес,

Побывать, где не был ни ангел и ни бес,

Это мой крест и мой судьба,

Я пронесу её сквозь тоску дождя.

Я пронесу её сквозь тоску дождя.

сквозь тоску дождя.

Поглянь на небо, там тьмяніє світло,

Не чутно більше гулу шумних вулиць,

І пеленою дощу накрило життя слід,

Але це просто затишшя перед бурею.

Ти чуєш, як цей дощ стукає по дахах,

Вулиці порожні, місто мертве, і він не дихає.

Пахає жаром тіло, а в душі лише порожнеча,

У голові сплітаються думки, яким немає кінця.

Забути, піти звідси геть і сховатися,

Цієї дощової ночі не бачити ваші обличчя,

Битися більше немає сил, затуманений розум,

Чую досить часто я навколо пусті фрази.

Разом усе знищено, і світ зруйнований,

На небі більше немає зірок, лише грозові хмари,

Я сам собі диригент у моїй бездушній долі,

Я вибрав не той шлях, і горітиму я у вогні.

Я продовжую вірити, що там за горизонтом

Піднімається не чиєсь, а моє сонце,

І розумію, життя тепер не буде колишнім,

Але промінь, що світить, подарує нам надію.

Крізь тугу цього дощу

Геть летять мої думки, йдучи в нікуди.

Подивися, це знову я,

Там, за горизонтом, уже риє зоря.

Гори, моя свічка, полум'ям цього дня,

Гори, моя свічка, теплом і світлом маня,

Мене не відпускають думи ні день, ні ніч,

Геть йду я від думки в проливний дощ.

Послухай, музо, я знаю, я тебе заюзал,

Але вистачить мені кидати мінорні тексти, як сміття,

Досить будити мене, і чекаючи ночами

Я попиваю чай і чекаю від тебе всіх зізнань.

А ось ще й за вікном цей дощ лупить,

Хвилина за хвилиною, думки за біль і провина,

Мабуть, безглуздо чекати натхнення звідти,

Краще забити на все, дивлячись своїм поглядом на ранок.

Крізь тугу цього дощу

Геть летять мої думки, йдучи в нікуди.

Подивися, це знову я,

Там, за горизонтом, уже риє зоря.

Не знаю, куди йти, розмиті були всі шляхи,

І як мені тут себе знайти,

Від потрясінь цих не можу в себе прийти.

Злетіти би мені до самих небес,

Побувати, де не був ані ангел і ні біса,

Це мій хрест і мій доля,

Я пронесу її крізь тугу дощу.

Я пронесу її крізь тугу дощу.

крізь тугу дощу.